Українські землі під польською владою. 1919–1939 роки. Степан Борчук

Сейму польська влада хотіла схилити українських послів та сенаторів до порозуміння. Так, прем’єр Владислав Сікорський під час перемовин із головою УПР А. Васильчуком пропонував українцям голосувати за державний бюджет взамін на територіальну автономію. Але згодом українські посли пересвідчилися у справжніх намірах поляків і поступово від співпраці перейшли в опозицію. У їхніх виступах все частіше звучала вимога територіальної автономії українських земель.

      В цей час А. Васильчук все ж наполегливо закликав до підтримки українськими послами вотуму довіри уряду В. Сікорського, створеному після вбивства президента Ґабріеля Нарутовіча (грудень 1922 року). В обмін на це польський прем’єр погодився на певні поступки щодо українського населення Волинського воєводства (зокрема щодо закритих шкіл і православних церков). Попри те, його критикувала частина українських діячів, які вимагали опозиційних дій щодо Польської держави. Коли українські посли невеликою більшістю голосів вирішили не брати участі в засіданнях польського сейму, незгодний із цим рішенням А. Васильчук 16 травня 1923 року склав повноваження голови УПР.

      Участь українців Волині у парламентській кампанії 1922 року і подальша діяльність Українського парламентського представництва в польському сеймі стала першим досвідом їх політичної самоорганізації. З того часу на Волині помітно активізувалось українське громадсько-політичне життя. У воєводстві починають діяти численні політичні партії, локальні організації з найрізноманітнішими програмами і методами діяльності.

      Найсильнішими на початку 1920-х років були позиції партій лівого спрямування. Прорадянські симпатії значної частини українців сприяли поширенню впливів Комуністичної партії Західної України, Українського селянсько-робітничого соціалістичного об’єднання (Сельроб), Української соціалістичної радикальної партії (УСРП).

      23 січня 1923 року на першому засіданні новообраного сейму заступник голови УПР Самійло Підгірський (був головою УПР у 1923–1924 роках) виголосив декларацію. В ній зазначалося: що «корінні землі українського народу, які колись входили до складу Київської Русі, були без згоди місцевого населення передані в Ризі Польській державі. Українські парламентарії заявляють, що ставлять собі за мету відродження самостійної Української держави. Визнаючи реальний стан речей, вони погоджуються на співпрацю з парламентом Польщі на певних умовах. Польська держава мусить забезпечити кожному народу, який входить до її складу й посідає окреслену територію, вільний розвиток усіх галузей життя». Це були не просто слова. Ряд українських центристських партій в цілому підтримав це гасло, але по-різному бачив співжиття з поляками в Польській мікроімперії, тим більше, що остання час від часу виявляла свою справжню суть, наприклад злочинне закатування польською поліцією в ніч на 13 лютого 1924 року Ольги Басараб, однієї із знаменитих жінок – членів УСС.

      Хоча Польща перемогла