Історія філософії. Античність та Середньовіччя. Коллектив авторов

двох богинь.

      За свідченнями давніх джерел, Елефсінські ініціації передбачали потужний емоційний досвід. Під час тривалого та складного перебігу містерій той, хто проходив ініціацію, був покликаний пройти слідами двох богинь, спочатку переживши жалобу та тугу Деметри через те, що її дочка була викрадена Аїдом, а потім радість через її знаходження.

      На першому етапі ритуалів випробовуваних збирали на агорі та запрошували очиститися шляхом омовіння в морі разом із поросям, котре потім приносили в жертву та з’їдали. Від цього моменту випробовуваних позбавляли їжі, а згодом вони пішки разом з іншими йшли до Елефсіна. По прибутті до святилища їхній пост закінчувався споживанням напою на базі ячменя та м’яти, що мав назву kykéon; саме їм Деметра завершила свою жалобу. Того ж вечора розпочинався центральний ритуал містерій, epoptéia («бачення», «просвітління»). Відтоді все відбувалося в цілковитій таємниці. Античні джерела, однак, одностайні стосовно трьох елементів. Передусім той, хто проходить ініціацію, має витримати прохід темрявою до світла, що, ймовірно, символізує, як мати шукала Кору та знайшла її. Далі він бачить священні речі, покладені в кошик, мабуть, колосся, а після того, як пережито досвід смерті та жалоби, оголошується народження.

      Тимчасом як Елефсінські містерії мали характер престижного місцевого культуру, містерії на честь Діоніса, здається, були більш поширені та демонстрували надзвичайно велике розмаїття. Однією з форм їх святкування, властивою саме цьому богові, був екстатичний культ, котрий вшановувався переважно (але не лише) жінками. Усі, хто бере в них участь, піддаються манії, певній форми зміни психіки, що досягається в результаті оволодіння часткою бога. Тому учасників діонісійських ритуалів називали менадами (menádes).

      Для позначення жінок, що мають владу над божественною силою, використовувався й інший термін, bakchai (вакханки). Це позначення було тісно пов’язане з одним із епітетів Діоніса, Bákchos (Вакх, Бахус), чиє значення залишається невідомим. Діонісійська mania змушує жінок залишати міста та втікати поза межі міських просторів, переважно в гори. Там вони беруть участь у шалених ритуальних танцях, аж поки не досягнуть стану галюцинаторного trance (екстазу), описуваного як момент найвищої радості. Кульмінацією подібного екстатичного стану виступає ритуал sparagmós, що передбачає вбивство та розчленування молодої тварини з подальшим споживанням її сирого м’яса. Менадизм практикували групи жінок, яких називали «тіасосами», під час специфічних свят на честь Діоніса.

      Серед різноманіття діонісійських культів в античності, поза сумнівами, помітне місце посідає орфізм. Ця назва походить від імені його міфічного засновника – Орфея, сина бога Аполлона. Для античного світу Орфей передусім є поетом та музикантом, проте саме він став організатором систематичного вшанування культу Діоніса. Поеми, які приписуються Орфею, базуються на специфічному баченні міфу про Діоніса: цього бога, сина Персефони та Зевса, Титани вбили ще дитиною, розчленувавши його