Історія філософії. Античність та Середньовіччя. Коллектив авторов

того самого кореня), типового учасника застілля героїв.

      Так, зокрема, на Ітаці, у царстві Одіссея, dáitros пропонує претендентам «блюда з відбірного м’яса, різних сортів, та золоті келихи» (Одіссея, І, 141). «Доля» тут постає перед нами в образі уявного божества, яке надає частки всім, хто бере участь у бенкеті життя. Вірш «Одіссеї», здається, містить тонку алюзію саме на цей метафоричний підтекст. Коли тінь Ельпенора описує Одіссею обставини своєї смерті – він добряче напідпитку впав з даху дому у Кірці, вона це робить такими словами (Одіссея, ХІ, 61): «мене занапастила áisa мого dáimon та забагато вина». На «бенкеті» життя, що його для нього підготував dáimon, Ельпенор перебрав із випивкою.

      Ця ідея долі та людського життя як «порції» проявляється в тому, що у грецькій міфології відомі різноманітні перекази, котрі базуються на темі обміну в житті. Зокрема, йдеться про те, що в момент смерті життям, яке було кимось прожите, може скористатися хтось інший шляхом отримання його у спадок або як дар. Такий перебіг подій можливий, принаймні в міфологічному контексті, якщо вважати, що життя людини є «порцією», що була їй виділена.

      Так, наприклад, відбувається у міфі про Алкесту та Адмета, коли молода дружина дарує власне життя своєму чоловікові (чия móira передбачала неминучу загибель), даючи йому можливість у такий спосіб продовжувати жити (Евріпід, Алкеста). Або взяти міф про Кастора та Полідевка[8], двох братів Леди; батьком першого з них був Тіндарей, смертна людина, а другий був сином Зевса. Коли Ід убиває Кастора, безсмертний Полідевк не погоджується з тим, що його брат має спуститися до Аїда. Тому він вирішує запропонувати братові «частину» свого життя, відтак, близнюки, обмінюючись відповідними móirai, чергуються, проводячи один день у світлі сонця, а наступний – у підземному царстві, й це триватиме вічно (Гігін, Міфи, 80; Аполлодор, Бібліотека, 3, 11, 2).

      Культурне середовище. Повсякденне життя

      Час та його вимірювання. У греків поняття про час завжди пов’язувало тривалість життя із життєвою силою. Aión (айон або еон) – це «життя» та «життєва сила» (Іліада, Х, 415), але також «тривалість життя», «вік», а у Платона та пізніше це може означати «вічність». Спочатку аión означав прожитий час, що збігався з тривалістю життя людини та протистояв chrónos (хроносу), тобто вимірюваному (днями або порами року) часу: перший є часом як життєдайною силою, а другий – часом за кількістю.

      Разом із аión таchrónos існує kairós, або миттєвість, неочікувана можливість, зручний момент, яким варто скористатися («kairós – це все найкраще», – пише Гесіод; Роботи і дні, 694), точка у безперервному плині часу, зустріч між часом та людською дією. У невиразному перебігу днів та епох kairós співвідноситься із «зараз», неповторною миттю, яку треба схопити на льоту і в яку дивним чином час сягає своєї кульмінації, унікальної повноти.

      Утім, говорити та думати про час не означає вимірювати його. Ця діяльність передусім потребує уважного до природних явищ погляду. У Греції, як і в багатьох античних суспільствах,

8

Або Поллукса, у латинській версії; у вітчизняній традиції цей сюжет відомий як міф про Діоскурів. – Прим. перекл.