Всемогутній кристал. Інга Квітка

чудова знахідка, лютий вітер! Ховаєшся від мене? – спитала вона. – Даремно! – І перш ніж злокрона встигла його відпустити, вітер відкрив свою пащу.

      Засвистіла буря, захитались злокрони. Пробігла повз них невеличка, ледь помітна тінь, яка трохи згодом почала рости. Обвилася вона навколо Ровони. – Ех ні, – злокрона покачала головою, – мене не налякаєш. Ти дужий, швидкий, непомітний, тобі і летіти замість Миттєдара. – вирішила вона, – і не забудь, треба миттю повернутись назад.

      – Чому? – спитав лютий вітер.

      – Щоб палаючий змій не помітив твоєї відсутності.

      – Що ж чекайте на мене! – попрощався вітер і вилетів з вежі.

      Підхопивши свою бороду, він підкрався до зачинених воріт й не побачивши біля себе довжелезного драконячого хвоста, перечепився через нього й впав. Дракон кинувся до нього, схопив за бороду і покликав до себе інших охоронців.

      Не став вітер чекати, коли його обступить десяток Володарських охоронців. Потягнув у себе повітря, надувся як величезна куля й з усіх сил дунув на дракона. Захитався дракон, відпустив бороду, а вітрові тільки цього і треба було. Стрибнув вітер через ворота, угору піднявся, немов справжнісінький птах над чорним піском закружляв.

      Уперед полетів, позаду себе блукаючі кам’яні гори залишив. Хотів було униз спуститися, аж раптом берег темної річки обступили гострозубі пантери. Лапами замахали, наказали вітру забиратися звідти геть.

      Здивувався посланець Ровони, що на березі можуть пантери робити й наважився в них запитати, яку цінність вони тут охороняють і чому раніше він цієї річки не бачив?

      Відмовилися йому пантери відкривати таємницю. Образився вітер і полетів далі. Нарешті закінчилися володіння, які належали Володарю. Темний пісок й пустеля змінилися на світлий. Долетів вітер до королівського замку, де на відміну від гнітючої атмосфери Володарських володінь, сяяло яскраве сонце. Всюди співали птахи, в садах росли чудові квіти, а перед замком сиділи величезні золоті леви з закритими очима. Підступив до них вітер, обійти надумав та де там?

      – Я… ви, цей, – схвильовано пробурмотів він, – леви, можете мене звідси прогнати та перш ніж це зробити, вислухайте. Я до вас прилетів, щоб просити про допомогу. Німфеї, вони повинні вислухати мене, благаю, – змолився вітер, – зараз, я кажу цю вашу, як її… правду! – згадав він.

      Вислухали леви посланця від темних сил і замислилися. Повірили вони словам вітру, адже розуміли, що навряд чи хтось з захисників зла ризикне ступити заради капості на бік Королеви Світла.

      Заплющили леви очі і відкрили для нього двері замку. Підхопив непроханий гість свою бороду, між левами пробіг та кинувся до мармурових коридорів. По сходах піднявся й почув, що зовсім поряд чийсь голос лунав. Озирнувся по сторонах та побачив, як до нього голубка підлетіла.

      Сів вітер на підвіконня, а пташка змахнула своїми крилами. За мить замість них з-під сукні визирнули тонкі руки. По плечах хвилями розсипалося блакитне