Вiрменська Читанка. Ованес Туманян

гість-бо від Бога.

      І ведуть, з отим прапорцем його, у голові столу приміщають. А там таке вже ласе й гарне перед ним понаставляли—і наїдків, i напоїв.

      Весільчани взнать цікаві – хто цей дивний незнайомець?

      Один, що сидів ген наприкінці, свого сусіду–штурх!—на гостя кивнув, розпитує; той подальшому показав, запитав.

      Отак, по черзі—один одному покивав, одне в одного спитав—прилинуло до голови столу, де староста сидів. А староста і примудрився вичитать на прапорці у гостя:

      Назар-Сміливий: сила й міць!

      Раз лупоне – юрма з копиць!

      Вичитав і з острахом переказує своєму сусідові, той наступному, той ще далі, третій – четвертому.

      Отак доходить ген до дверей і все весілля вже аж гуде: "Ти-ба! Цей новий гість ніхто інший, а сам Назар Сміливий: сила й міць! Раз лупонє – юрма з копиць!"

      – Отакої! Це ж сам Назар-Сміливий!..– гукнув якийсь хвалько.– А як вже ж змінивсь! Навіть я насилу впізнав…

      І знаходяться вже люди з готовими оповідками про його велики подвиги, i як вони, було, з ним колись…

      – Як же ж такий чоловік сам-один, без слуги?– дивуються незнайомі.

      – А то така вже звичка, не до шмиги йому слуги. Якось і я спитав, а він на те: "Що з отих слуг? Мені й так увесь світ годить-прислуговує."

      – А чого ж це шаблі доброї не має? Таку іржаву залізяку почепив при боці.

      – В тім-то й річ, що отим шматком іржавим шварконе і – юрбу на шмаття: дрібніше, ніж шаблюкою. Бо з тою, бач, i простий герой зуміє.

      І задурені люди встають, за здоров´я Назара-Сміливого п´ють. З по-між них розумник виходить, звертається до Назара з промовою.

      – Ми,– каже,– давно чули про славу твою велику, прагли також й вид уздріти, аж ось і дочекалися – тут ти, з нами. Бачимо на власні очі.

      Назар стогне, рукою одмахуеться.

      Присутні значуще перезираються, підкивують; знаємо, мовляв, як стогін цей і помах розуміти треба.

      Там ще й співець знайшовся, миттю пісню склав, проспівав:

      Сповнив щастям ти нам зір,

      Беркут дужий наших гір,

      Світу гордість і кумір,

      Назар-Сміливий: сила й міць!

      Раз лупонеш – юрма з копиць.

      Скривджених ти захисник,

      Вибавитель від мук злих,

      Од неправих рятівник,

      Назар-Сміливий: сила й міць!

      Раз лупонеш – юрма з копиць.

      Прапор твій нас надихає,

      Шабля пломениста сяє,

      Кінь, мов блискавка, гасає,

      Назар-Сміливий: сила й міць!

      Раз лупонеш – юрма з копиць.

      І хмельні весільчани, як порозходились, то рознесли по всіх-усюдах, що їде Назар-Сміливий: сила й міць! Раз лупоне – юрма з копиць.

      У всіх тількі й розмов, що про геройства його дивовижні, грізний вигляд його розписують й усім новонародженим ім´я дають – Назар.

      * * *

      Із весілля подавсь Назар далі, їхав-їхав, тай заїхав на поле зелене.

      На зеленім на цім полі коня пастися пускає, прапорця втикає, у його затінку спати лягає.

      А там, бач, жили сім братів-великанів—сім розбійників— у замку