Фолио
Все книги издательства Фолио50 знаменитых любовниц
Очерки о знаменитых любовницах, представленные в этой книге, лишний раз убеждают в правоте этих слов. Этим знаком была Любовь, которая властвовала над ними и через них. Они жили в разное время и в разных странах; в царских одеждах или нищенских лохмотьях, в экстравагантных и смелых нарядах или скромных платьях они сразу выделялись из толпы, как бы отмеченные знаком свыше. Как бы ни была порой мучительна или безнадежна страсть, охватывающая влюбленных, как ни терзали бы их муки сомнений или ревности, нельзя не согласиться с Шарлем Бодлером, который утверждал, что "женщина – это приглашение к счастью". Рассказывая о судьбе знаменитых любовниц, авторы этой книги не столько стремились описать пикантные подробности их интимной жизни, сколько отобразить саму стихию любви, воплощением которой они являлись. Именно такими историями – романтичными или скандальными, счастливыми или трагическими – была полна жизнь женщин, о которых рассказывается в этой книге. "Любовь, которая есть не что иное, как эпизод в жизни мужчины, есть целая история в жизни женщины", – утверждала французская писательница Луиза Жермена де Сталь.
50 знаменитых любовников
Личная, а тем более интимная жизнь знаменитостей – это причудливое сплетение событий, в которых вознесение к высшему наслаждению сопровождается, как правило, настоящими драмами и душевными потрясениями. А если к тому же эта жизнь богата необычайными приключениями, неистовыми страстями, романтическими порывами, то интерес к ней возрастает многократно. Знаменитые любовники – это, прежде всего, великолепные мужчины. В этой книге рассказывается о 50 из них – тех, кто возносил женщину на невиданные высоты, давал ей возможность ощутить полноту жизни, почувствовать себя единственной и неповторимой. По справедливости, оценку великому любовнику и должна бы давать женщина – кому, как не ей, по достоинству оценивать таланты своего избранника. Но таких свидетельств в истории, к сожалению, мало. Поэтому предоставим слово самим мужчинам: Джакомо Казанове и Генриху VIII, кардиналу Ришелье и Людовику XIV, Виктору Гюго и Александру Дюма, Амедео Модильяни и Сальвадору Дали, Чарли Чаплину и Марчелло Мастроянни…
Іван Богун. У 2 тт. Том 1
Що нам відомо про сподвижників Богдана Хмельницького? Про людей, котрі пов'язали власну долю з боротьбою славного гетьмана? Ким вони були, як жили, що залишили по собі? Як не сумно це розуміти, але про Івана Богуна, Данила Нечая, Максима Кривоноса і багатьох інших відомо значно менше, ніж заслуговують ці люди за свої життя, що вони їх поклали на олтар служіння Батьківщині. Герой твору Юрія Сороки, полковник кальницький, вінницький і подільский, а пізніше й наказний гетьман Іван Богун є чи не найяскравішою постаттю в плеяді полковників Хмельницького. Чи таким він був, яким дозволив собі зобразити його автор? Чи зміг він показати його так, як того заслуговує славетний український лицар? Залишимо це на суд читача, якого на сторінках цієї книжки чекають буревії і бойовища України XVII сторіччя…
Doc 1
В основі «Doc 1» – реалії сьогодення, притомна історія з життя представників різних поколінь і продуманий сюжет. Молодий хлопець заходить у безвихідь – приходить до такої нестерпної самотності, позбавитися від якого можна, тільки виливши свій біль на папір. Трагедія Дюши полягає в тому, що він з дитинства вважав свої типові підліткові проблеми нетиповими, а себе – унікальними. Хлопчик виріс, комплекси залишилися. Це не киберпанк-литература і не книга про хакерів і програмістів, як може здатися на перший погляд. І навіть не історія любові – це історія самотності типової людини, яка закрилася від усіх, вважаючи себе унікальним без особливих на те причин.
Нарта
…У мене був знайомий – кодер. Чи хакер? Ні, таки кодер. Я не знаю дня, коли б він просидів у своєму продавленому кріслі перед монітором менше дванадцяти годин. Речі у його кімнаті були розташовані таким чином, що з крісла можна було дістати будь-що. …Цей прищавий кодер може за кілька хвилин написати складнючу програму або зробити інтернет-портал – нахатеемеліти, напехепешити, флеш, знову ж таки. Навіть дос. Хоча справа не в тому, що міг мій знайомий кодер, а у тому, що одного разу він закохався.
Арнольд, з яким я свого часу жив в одній квартирі
«…Мені ніколи не було з ним нудно. Він був охочий до різного роду розповідей. Я йому вірив, адже нічого надзвичайного він не розповідав, лише звичайнісінькі історії з дитинства або курйози, які з ним траплялися. Або анекдоти, учасником яких був його дядя, фермер з Каховки. А ще він не був проти того, аби я жив у його квартирі. Я прибирав – у мене був до цього хист, мив посуд, готував їсти, годував кота, поливав кактус, коментував ЖЖ його коханок…»
Наша любов
«Моя любов почалася у третьому класі. Я любив Іру Іванченко. Хоча ні, не я. Ми. У мене був друг Костя Коберідзе. Хороший, справжній, чесний і сильний товариш. Такого можна було брати у розвідку і бути впевненим у тому, що якщо тебе ранить, то Костік без зайвих слів винесе тебе на своїх дужих грузинських плечах і вприсне тобі протиправцеву сироватку зі своєї власної аптечки…»
Моя територія «А»
«В актовому залі Будинку вчителя пахло фанерою. Так пахнуть крісла з підйомними сидушками. По краях сцени темно-бордовими ганчірками звисали важкі запилюжені лаштунки, стеля та стіни були вкриті світло-сірими панелями з гіпсу та ракушняку. З невеликих динаміків лунав гурт «Привокзальна площа», посеред сцени лежала чимала алюмінієва стрем'янка. Зліва від сцени стояли дівчата у кількості чотирьох штук. Усі вони були якісь однакові. Типові стрижки каре, товстезний шар маминої пудри, дешеві лосини. Це був вівторок. Навіть зараз добре пам'ятаю, що це був вівторок…»
Одинадцять п’ятсот
«Фашист хотів померти в небі. Фашист… Насправді він ніякий не фашист. Він Ярік. Фашистом його прозвали у школі. Просто у класі хтось помітив, що Яріка цікавлять специфічні речі, такі як Третій рейх або військова амуніція Другої світової, танки, літаки, піхота, бойові нагороди. Невідомо навіть, звідки проросли ноги таких своєрідних інтересів. Навіть сам Ярік навряд чи зміг би відповісти. Так чи інакше, прізвисько Фашист закріпилося за ним міцно і, швидше за все, назавжди. Навіть фізрук називав його не інакше як Фашист…»