Что есть ты? Зачем поет птица? Что такое наша судьба? Попытки ответить на эти и многие другие вопросы о душе, о смысле жизни, о смерти и бессмертии содержатся в сборнике ведических, индийских, буддийских притч. Они позволят вам прикоснуться к Вселенской мудрости и помогут в понимании Истины.
«Мені давно бракувало роману, який би нагадував про те, яким був світ у ті роки, що найважче даються до запам’ятовування. Як він пахнув і смакував, якими були доторки, рухи, жести, інтонації і вібрації, як можна було ступати, тертися і вдарятися, які знаки давалися бути побаченими… А тут так багато всього того, з чим би хотілося кохатися ще довго…» Тарас Прохасько, письменник, журналіст.
До збірки відомої української письменниці і перекладачки Наталки Сняданко «Амаркорд» увійшли вибрані романи у новій авторській редакції, а також не опублікований раніше в Україні есей. У своїй творчості Наталка Сняданко робить спробу серйозного, хоча й іронічно оформленого усвідомлення та переосмислення цілого періоду пострадянської історії. Байдуже, про що пише Сняданко – про зів'яле кохання, гопників у ніч на Івана Купалу чи про джазову співачку з облущеними нігтями, – читати її однаково тепло й приємно…
На вас чекає колекція пристрастей, що їх зібрала дівчина «з порядної галицької сім’ї» в період свого дорослішання. Крім банальних пристрастей по-українськи та по-російськи, ви познайомитесь з екзотичними – по-італійськи та по-німецьки, не кажучи вже про пристрасті аристократичні. Кожного разу дівчина намагається зрозуміти – пристрасть це чи кохання? А чи зможете ви відрізнити пристрасть від кохання, то вже ваша справа.
«Щорічний Конкурс вибору чотирьох найбридкіших хворих світу відбувався уже втринадцяте. У його бренді поєднувалися символіка Червоного Хреста і піратського прапора – на фоні білого полотнища із червоним хрестом рельєфно виділялися чорним перехрещені людські кістки і череп. Цього року Конкурс проходив в Україні. Ідея його створення належала відомому магнатові шоу-бізнесу Мао Сень-Піну із Нью-Йорка, він же забезпечував фінансування…»
«Минуло кілька днів, перш ніж я збагнула, що у спільному з сусідами коридорі відбулися якісь зміни. Упродовж кількох днів коридор залишався незвично чистим, з квартири навпроти не долинали запахи алкогольних, тваринних і людських випарів, не чулося собачого гавкоту, ввімкненого на повну потужність телевізора, навіть звуків традиційної ранкової подружньої сварки…»
«Я не пам’ятаю, якого кольору були її очі. Можливо, не звернула на це уваги, або ж тутешні клерки зумисне ховають очі. Так їм легше виконувати свої обов’язки, до яких зокрема входить і необхідність змусити прохача нахилитися і під час розмови стояти у незручній і навіть принизливій позі…»
«Маркіяна і Яніна жили в сусідніх квартирах і дружили змалку. Саме у них виникла ідея, яка спонукала приєднатися до них згодом ще Анну, Ляну і Маркіяна. Збиралися переважно у Маркіяни, батьки якої не заперечували і навіть робили вигляд, ніби не помічали, якщо з домашнього бару раптом зникала пляшка саморобного кавового лікеру…»
«Інтерсіті «Краків – Берлін» ще на початку минулого століття долав (а може, долала чи долало?) ту саму відстань майже на дві години швидше, хоча ще і не називався «Інтерсіті». Тоді жоден потяг так не називався, традиція називати все англійською прийшла до Німеччини значно пізніше…»
««Буває або література, або злягання, – писав Франц Кафка. – Я не писав про це раніше, бо не знав, що це так, але тепер застерігаю, бо часто злягатися добре тільки в літературі». І справді, література щасливими не цікавиться: Ромео і Джульєтта, Анна Кареніна, Катерина (як варіанти Утоплена, Тополя, Русалка), Зів’яле листя, Сто років самотності, Незакінчена п’єса для механічного фортеп’яно, Леся Українка, Антон Чехов, Ольга Кобилянська та і сам Франц Кафка, – хто б хотів повторити їхню долю в коханні…»