Любовь и история переплетаются в России времен Ивана Грозного. Что победит, любовь или верность присяге?
Меня зовут Мэрион, еще недавно я работала в Доме Желтых Лилий в Нижнем порту, куда меня продал отец, чтобы расплатиться с долгами. Но рассказать я хочу не о себе, а о человеке, который изменил всю мою жизнь. Моем первом и, наверно, последнем мужчине. Нет, не единственном. Между нашей первой и второй встречей прошло больше шестнадцати лет, я повидала всякое. Но с ним… ни в первую, ни во вторую встречу я не знала – кто он. И, уж тем более, я не могла представить, чем эти встречи могут обернуться для меня… Для нас обоих.
Повість Ольги Кобилянської (1863–1942) «В неділю рано зілля копала» – один з найкращих творів видатної української письменниці. Вона створена за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Однак авторка збагатила її новими деталями, які дають змогу глибше проникнути у внутрішній світ героїв. Тож трагічна історія кохання хлопця до двох дівчат, яке робить нещасними всіх, набула глибшого, філософського звучання й узагальнення. Письменниця спонукає читачів до роздумів про долю людини, про її відповідальність за свої вчинки, про їхній вплив не тільки на власне життя, а й близьких.
Крутится колесо сансары… И каждый человек, пришедший в этот мир, должен до конца пройти свой жизненный путь: через страдания, через череду необъяснимых загадок, через обманы, миражи и иллюзии – и прийти к «финишной ленте» больным, измученным и недовольным собой…. Или…
Через волчьи овраги, через стылые болота пробирается беглая крестьянка Устинья. Она спешит в Москву, к своему барину Никите Закатову. За пазухой беглянки – бесценная рукопись, которая спасёт две сотни жизней. Но не только долг перед односельчанами ведёт Устинью. Там, в Москве, у барина, её должен ждать Ефим – бесстрашный сорвиголова, единственная Устина любовь. Ради невесты Ефим пошел на смертный грех и сжег за собой все мосты. Лишь надежда на встречу с любимым не дает Устинье упасть духом под дождем и снегом. А тем временем штабс-капитан Закатов, уверенный, что счастье потеряно для него навсегда, делает роковую ошибку. © Storysidе
Von dem Moment an, als der Degen jenes Mannes, der einst der Liebhaber seiner Mutter war, in seines Vaters Brust fuhr, bekam Richard Bertrams Leben eine völlig neue Wendung.
Viele Jahre sind seit jenem unglückseligen Tag vergangen, in denen das Schicksal Mutter und Sohn nur weiteres Leid bescherte und sie schließlich in die armselige, kleine Dachmansarde in einer Wiener Vorstadt verschlug, in der sie seither ihr trostloses Leben fristen.
Gerade allerdings – man schreibt jetzt das Jahr 1848 – hat sich Richard unsterblich in die hübsche Anna, die Tochter eines wohlhabenden Fabrikanten, verliebt. Und obwohl aufgrund seiner Armut wenig Aussicht besteht, Annas Hand jemals gewinnen zu können, dringt diese Liebe wie ein warmer Lichtstrahl in sein tristes Leben und erhellt es beim bloßen Gedanken an die Angebetete.
So von Liebe beseelt, zögert der junge Mann keinen Augenblick, als das Schicksal ihm eines Tages die Möglichkeit gewährt, der Frau seines Herzens ganz im Verborgenen einen wahren Heldendienst zu erweisen.
Er kann nicht wissen, dass der Weg zu Annas Rettung von bösen Intrigen und dunklen Geheimnissen gesäumt ist, deren Offenbarung zugleich ein völlig neues Licht auf den erschütternden Niedergang seiner eigenen Familie werfen wird. Und es ist völlig ungewiss, ob ihn am Ende seines Weges das Glück oder der Tod erwarten wird!
Die „Schicksalspirouetten“: Eine Berg- und Talfahrt der Emotionen – voller Spannung, Verzweiflung, Hoffnung und Liebe!
***Als Epilog zu den „Schicksalspirouetten“ enthält diese Ausgabe zusätzlich die Novelle „Thekla oder Die Flucht in die Türkei“.
„In Dumas’scher Manier schrieb sensationell, hochromantisch, auf Effekt und Nervenkitzel rechnend, der talentvolle und fruchtbare Romanschriftsteller August Schrader, eigentlich Simmel – geboren 01. Oktober 1815 zu Wegeleben bei Halberstadt und gestorben 16. Juni 1878 in Leipzig.“ (Dr. Adolph Kohut in: „Berühmte israelitische Männer und Frauen in der Kulturgeschichte der Menschheit, Bd. 2“)
Про що шкодує жінка? Про втрачене кохання. У шлюбі з доном Хуаном Анна мала все: спокусу, пристрасть, вир чуттєвості. Але після народження спадкоємця чоловік перестав бачити в дружині жінку. Натомість для графа Альберто Анна стала жаданою. Розчарована, вона була скута подружньою вірністю, материнським обов’язком та католицькою мораллю. Але серце її жадало почуттів, які міг дати їй тільки він – таємний коханець граф Альберто. Разом вони вирішують тікати, спалюючи всі мости та будуючи замки прекрасних ілюзій. Та будь-яка пристрасть згасає, залишаючи гіркий присмак попелу і пізнього каяття. І все, про що благатиме Анна, – це прощення. Бо той гріх під її серцем не спокутати…