Лихе око. Андрей Кокотюха

про себе дізнаєшся за короткий час…

      – Лоро, – тон шефа звучав миролюбно. – Можу лише подякувати тобі за вроджену делікатність. Дуже вдячний за те, що з начальством не гарикаєшся при всіх. Інакше моя репутація суворого й справедливого керівника пішла б прахом. І все-таки лишитися до завтра – не прохання.

      – Наказ?

      – Скажімо так: рекомендація. То їдемо чи тут сидимо?

      – Дивлячись, чого ти хочеш. Поїсти – ось меню. Поговорити – народу тут, як бачиш, небагато.

      Підійшла вже знайома кирпата офіціантка.

      – Два бутерброди з ікрою і сто грамів віскі. – Гайдук не дивився в меню.

      – Нема, – дівчина сказала з відчутним смутком.

      – Нічого нема? – здивувався шеф.

      – Віскі нема. Коньяк може бути. А бутербродики – з рибкою, сьомга. Піде?

      – Несіть, – змирився Гайдук і, коли дівчина залишила їх, нахилився до Лори через стіл. – У банку тут є квартира, службова. Для подібних випадків. Щоб не шукати щоразу готелі. Ти ж не любиш готелів, апартаменти – ласкаво просимо.

      – Ти досі нічого не пояснив. Але коньячок… Нерви, шефе, нерви. Давно не бачила тебе таким. Алкоголь, два бутерброди…

      Ніби почувши її, повернулася офіціантка з круглою бляшаною тацею. Поставила перед Гайдуком круглу склянку з товстого скла, наповнену коричневою рідиною, поруч – тарілочку з двома шматочками булки. На тонкому шарі масла виклали прямокутні смужки червоної риби. Шматок явно був цілий, його розрізали навпіл. Кожен бутерброд прикрасили листочком петрушки.

      – Зараз.

      Гайдук не надпив – вихилив уміст склянки одним махом. Виделкою зняв рибу з хліба, поклав до рота, старанно прожував. Нарешті відкинувся на спинку стільця, поклав ногу на ногу.

      – Я відвикнув від такого маразму, чесно кажучи. Тільки в цій історії у нашого з тобою керівництва, як модно говорити зараз, кукуха поїхала. – Він крутнув пальцем біля скроні. – Що ти там говорила: Графові пороблено?

      – Кинула лихим оком колишня свекруха його нинішньої дружини.

      – Заплутано все.

      – Віра Леонідівна може. Відьма. Ніколи не думала, що назву так жінку. Та в ній справді щось таке проглядається. А всякому, хто не вірить у пристріти, раджу познайомитися з нею особисто. Щонайменше заїкою зробить. Бр-р-р! – Лора повела плечима.

      – Коли так, ота відьма всім нам поробила. Гм, теж не думав ніколи, що всерйоз припущу таку дурню. Можна вас! – Шеф підніс руку.

      Кирпата швиденько підійшла. Гайдук постукав по краю склянки, дівчина все зрозуміла, забрала посуд. Провівши її здивованим поглядом, Данило відмахнувся.

      – Значить, так треба. – У його очах Лора помітила шалені іскорки, алкоголь діяв. – Не знаю, як приступитися. В таких випадках краще спочатку, яким би ідіотським та нелогічним він не був.

      – Уже інтрига.

      – Ну їх у баню, такі інтриги. Радше – загострення осінні. У начальства.

      – Осінь – вона така. Особливо листопад.

      Наспів новий коньяк. Цього разу Гайдук ледь умочив губи.

      – Коротше,