1984. Джордж Оруэлл

Вінстон. Дуже може бути. Таку тонку роботу ні за що не довірили б одному виконавцю: з іншого боку, доручити її комісії значило відкрито визнати, що відбувається фальсифікація. Можливо, не менше десятка працівників трудилися тепер над власними версіями того, що сказав насправді Старший Брат. Потім якийсь начальницький розум у Внутрішній Партії вибере одну версію, відредагує її, пустить у хід складний механізм перехресних посилань, після чого обрану брехню буде здано на постійне зберігання й вона зробиться правдою.

      Вінстон не знав, за що потрапив у немилість Відерс.

      Можливо, це сталося через корупцію або некомпетентність. Може, Старший Брат вирішив позбутися підлеглого, який став надто популярний. Може, Відерса або будь-кого з його оточення запідозрили в ухилянні. А можливо – і найімовірніше – сталося це просто тому, що чистки й знищення людей були частиною державного механізму. Єдиний певний натяк містився в словах «згадані не-персони» – це означало, що Відерса вже немає в живих. Навіть арешт людини не завжди означав смерть. Іноді людей випускали, і до страти вони рік або два гуляли на волі. А бувало й так, що людина, яку давно вважали мертвою, з’являлася, немов привид, на відкритому процесі й давала свідчення проти сотень людей, перш ніж зникнути – на цей раз остаточно. Але Відерс уже був не-персоною. Він не існував; він ніколи не існував. Вінстон вирішив, що просто змінити напрям промови Старшого Брата мало. Нехай він скаже про щось абсолютно незв’язане з первісною темою.

      Вінстон міг перетворити промову на типове викриття зрадників і злодіїв думок – але це занадто прозоро, а якщо винайти перемогу на фронті або тріумфальне перевиконання трирічного плану, то надто ускладниться документація. Чиста фантазія – ось що буде найкращим. І раптом у його голові виник, можна сказати, готовий образ комрада Огілві, недавно полеглого в бою смертю хоробрих. Іноді траплялося, коли Старший Брат присвячував «наказ» пам’яті якогось скромного рядового партійця, чиє життя й смерть він приводив як приклад для наслідування. Сьогодні він присвятить промову пам’яті товариша Огілві. Правда, такого товариша ніколи не існувало, але кілька друкованих рядків і одна-дві підроблені фотографії зроблять його реальним.

      Вінстон на хвилину замислився, потім підтягнув до себе Словопис і почав диктувати у звичному стилі Старшого Брата: стиль цей, військовий і одночасно педантичний, завдяки постійному способу – ставити питання і тут же на них відповідати («Який урок ми винесли з цього факту, комради? Уроки життя – а вони є також основними принципами АНГСОЦу – полягають у тому…» – тощо) – легко піддавався імітації.

      У трирічному віці товариш Огілві відмовився від усіх іграшок, крім барабана, автомата й гелікоптера. У шість років – у вигляді спеціально послаблених для цього правил – був прийнятий у розвідники; у дев’ять років став командиром загону. В одинадцять років, почувши розмову дядька, вловив у ній злочинні ідеї й повідомив про це в Поліцію Думок. У сімнадцять років він став районним керівником