1984. Джордж Оруэлл

У певному сенсі заняття саме для неї: років зо два тому її чоловіка теж знищили. Був незручним. А за кілька кабін від Вінстона сиділо лагідне, нескладне, розсіяне створіння з дуже волохатими вухами; ця людина на прізвище Амплефорт дивувала всіх несподіваним талантом до спритикування римами та віршованими метрами, виготовляв препаровані варіанти – канонічні тексти, як їх називали, – віршів, які стали ідеологічно невитриманими, але з тієї чи іншої причини зберігалися в антології. І весь цей коридор із півсотнею працівників був тільки підсекціями – так би мовити, кліткою – в складному організмі відділу документації. Далі, вище, нижче сонми службовців працювали над неймовірною безліччю завдань. Тут були величезні друкарні зі своїми редакторами, поліграфістами й прекрасно обладнаними студіями для фальсифікації фотознімків. Там була секція телепрограм з інженерами, виробниками та акторами, яких було спеціально відібрано за їх уміння імітувати голоси. Були полки референтів, чия робота зводилася тільки до того, щоб складати списки книг і періодичних видань, які потребують ревізії. Були великі сховища для підправлених документів і приховані топки для знищення вихідних паперів. І десь, незрозуміло де, анонімно, існував керівний мозок, центр політичної лінії, відповідно до якої одну частину минулого треба було зберегти, іншу – фальсифікувати, а третю – знищити вщент.

      Весь відділ документації був тільки осередком Міністерства Правди, головним завданням якого була не переробка минулого, а постачання жителів Океанії газетами, фільмами, підручниками, телепередачами, п’єсами, романами – всіма мислимими різновидами інформації, розваг і настанов, від пам’ятника до гасла, від ліричного вірша до біологічного трактату, від шкільних прописів до словника Новомови. Міністерство забезпечувало не лише різноманітні потреби Партії, а й виробляло аналогічну продукцію – сортом нижче – на потребу пролам. Існувала ціла система відділів, що займалися пролівською літературою, музикою, драматургією й розвагами взагалі. Тут випускали низькопробні газети, що не містили нічого, крім спорту, кримінальної хроніки й астрології, міцненькі п’ятицентові оповіданнячка, непристойні фільми, псевдоемоційні пісеньки, що складалися чисто механічним способом – на особливому калейдоскопі, так званому версифікаторі. Був навіть особливий підвідділ – Новомовою іменований порносеком – він випускав порнографію найгіршої якості – її розсилали в запечатаних пакетах і членам Партії, за винятком безпосередніх виробників, дивитися її заборонялося.

      Доки Вінстон працював, пневматична труба виштовхнула ще три замовлення, але вони виявилися простими, і він розправився з ними до того, як довелося піти на Дві Хвилини Ненависті. Після Ненависті він повернувся до себе в кабіну, дістав з полиці словник Новомови, відсунув Словопис, протер окуляри й взявся за головне завдання дня.

      Найбільшим задоволенням у житті Вінстона була робота. В основному вона складалася з нудних