Ґардаріка. Таємниця забутого світу. Вероніка Мосевич

незнайомка дала зрозуміти, що жартувати з нею не можна, що спритності має не менше, ніж будь-який муж. Аж дивно… Скільки сили мало оте худеньке дівча, одягнене, як хлопчисько, в широкі сірі штани і туніку коричневого кольору з довгими рукавами, що приховувала від очей принади дівочої фігури.

      – А зараз підніми руки вгору і склади долоні разом!

      Що тут можна було вдіяти? Нічого. Кляте дівчисько взяло над ним гору. Хлопець стояв, мов зачарований, та не міг відвести від неї погляду. Тоді здійняв руки, почув, як у повітрі щось засвистіло і вхопило їх у зашморг. Тепер він справді полонений. І це за крок до мети? Зараз уже не до сміху. Як же ж бути? Чи має право себе видати? Не має! Інакше все пропало! Чомусь він знав, був упевнений, що все минеться. Принаймні, мав надію.

      …Дівчина була зростом лише трохи нижчою за нього. Вправні рухи, чисто юнацькі манери, впевнений погляд блакитних очей, темні брови і вії, тоненька талія, довге, нижче спини волосся, струнка постава і довгі, витончені ноги у хлопчачих штанах вабили погляд. Туніка з коричневої замші прикривала верхню частину тіла, та від стороннього ока неможливо було сховати клубочки грудей, що виступали невеличкими пагорбками у двох, точно визначених для них місцях. Красуня мала доглянутий вигляд, а це означало, що вона із заможної родини.

      Весь цей час неподалік, за широким листям, стояло дивне створіння, яке ніхто так і не помітив, тому що воно майже злилося з тим деревом, за котрим заховалося, і з мохом, що покривав тут усе навкруги. Шматки різноманітних звіриних шкур упереміш зі шматками темного полотна звисали з його тіла аж до землі, прикриваючи голі ноги, взуті в шкіряні постоли. Воно стояло нерухомо, наче вкопане в землю. Попелясте волосся, скручене в багато космиків, вибивалося з-під сіро-зеленого ковпака. Усміхнені мудрі очі уважно стежили за кожним рухом хлопця і дівчини. Обличчя було мов посічене багатьма тоненькими зеленими і чорними лініями, що особливо виділялися навколо очей, наче промінці сонця. І тому воно нічим не вирізнялося на фоні барв лісу. Задоволений вираз не сходив з його лиця. Дивне створіння ледь чутно шепотіло якісь заклинання: то заплющувало свої зацікавлені очі, то знову їх розплющувало, ніби намагаючись переконатись, чи все йде за планом. Воно пильніше вдивлялося в обличчя хлопця, аніж дівчини. І видно було: те, що бачить, йому подобається… Ця істота повсюди стежила за красунею, хоч де б та не була. А дівчина й не здогадувалася, що це чудернацьке створіння слідує за нею…

      …Тепер хлопець, як кінь на прив’язі, повинен іти за незнайомкою, не маючи навіть права і слова вимовити. Але він уже настільки втомився від усіх подій, котрі останнім часом відбувалися навколо нього, що вже й не мав сили чинити спротив. Можливо, ця дівчина й приведе його туди, куди недавно прямував.

      Розділ 2. Дорога до замку

      …Добре починався 6523[1] рік від сотворення миру в Зірковому Храмі[2]. Ярославові виповнилося 26 років. Він, кровний син і гідний наступник Володимира Великого, по праву виборов престол київський і став на чолі могутньої

1

1015 рік від Різдва Христового. (Тут і далі прим. авт.).

2

6523 роки перед описаними подіями був сотворений мир у зоряному храмі, мир між усіма народами, що населяли тоді Землю та інші планети.