Розбите дзеркало. Андрей Кокотюха

хочуть цього, інакше б не морочили голову. Не відразу й не всі, та досвід показував: події слід форсувати.

      Пити разом – ось помилка.

      – Пусти, – почув тихе. – Ігорю… вибач… не треба… Це помилка… Я краще… Мені треба йти… Вибач, вибач, я дурна, я не знаю, що на мене найшло!

      Діана відштовхнула Ярового, та він усе одно стояв між нею та передпокоєм. Гостя обійшла столик, зачепивши загострений край коліном, спробувала обійти.

      – Куди… Куди… Куди! – ревонув Яровий, кидаючись навперейми.

      – Не чіпай! – дзвінко верескнула Діана. – Я кричатиму! Дай мені піти! Я не хочу, це помилка, помилка, помилка!

      – Та хто ти така! – Він спробував знову схопити гостю, ураз отримав долонею по руці, кров ударила в голову. – Хто ти така, ти! Сама прийшла, бо між ногами мохом поросло! Кому ти треба! Була б треба – не шукала б пригод! Чи оце для тебе пригода – динамо крутити? Сюди йди, сказав!

      Ярового накрило швидко. Він утратив контроль. Зараз бачив перед собою не Діану, незнайомку в чорній перуці. Навіть не пихату Лору Кочубей, яка сьогодні старанно показувала свою зверхність і провокувала бажання вдарити, аби показати, хто в місті справді хазяїн і на чиїй вона території. Ні, Діана нагадала ту саму червону мавпу, з якої в його житті почалися суцільні проблеми.

      Особисті, не в навчанні та подальшій роботі.

      – Хто ти така? – повторив уже спокійніше.

      – Людина. Яка скоїла помилку. Зрозуміла її. Хоче піти звідси геть. А ти – чоловік, який не буде тримати силою. Охолонь, випусти мене.

      – Я не…

      – Ґвалтування – не те, чого ти зараз хочеш. Ти взагалі такого не хочеш.

      Ці слова враз охолодили.

      – Пішла ти.

      Яровий ступив до вхідних дверей. Відчинив, розчахнув, став збоку, кивнув на пройму.

      – Згрібай барахло – і геть звідси. Завтра купи гумовий член. Не грайся більше в такі ігри. Я ще добрий. Інший – не знаю, що б із тобою зробив.

      – Не треба мені інших.

      Діана підхопила чоботи-ботфорти. Поспіхом зірвала куртку з вішака. Вийшла з квартири як була, боса. Ліфт оминула, подріботіла вниз сходами, не озираючись. Швидко зникла з очей, стихли кроки.

      – Пішла ти, – повторив Ігор, додав ще тихіше, собі під носа: – Сучка.

9

      Лишившись сам, Ігор Яровий налив собі ще порцію.

      Він не збирався сьогодні напиватися. Завтра нова зустріч із Лорою Кочубей, перед тим треба переговорити з клієнтами. Треба мати ясну голову, бо від обох зустрічей багато чого залежить. Саме тому він збирався провести час із незнайомкою, спровадити й влягтися спати. Звичний, випробуваний часом, ефективний план.

      Зруйнований якоюсь переляканою закомплексованою дурепою.

      – Хто ти така, – повторив роздратовано, але вже не кричав.

      Подібний вибрик стався вперше. Нічого, нехай, матиме й такий досвід. Просто вечір пропав, усе полетіло шкереберть. Обставини провокували напитися чи принаймні випити стільки, аби червона мавпа пішла спати раніше за нього.

      Яровий