ЗАПОВIТ. Тож вибиратись швидше треба Із віроломної пітьми, Благословення просим в Неба, Ми – не раби. Раби – не ми!. Владимир Владимирович Проскуров

віроломної пітьми,

      Благословення просим в Неба,

      Ми – не раби. Раби – не ми!

      Зійди з колін, козацький сину,

      Ти – вільний вітер, й не один,

      Я на підмогу тобі лину,

      Бо як і ти, народний син.

      Минуться в нас злочинні клани,

      Змете таких народний гнів,

      Бо світлі в нас із вами плани,

      Без тріскотливих блудних слів.

      Людцям не варто забувати —

      Куди збираєтесь тікать,

      Коли здасте свої мандати,

      Прийде до вас народна рать?!

      Пружина ж трісне колись, звісно,

      Якщо її перетиснуть,

      Задумайтеся нині й прісно,

      І про людську, й свою майбуть!

      Нам підсумок відомий далі,

      Який очікує кінець,

      З народом зробим кроки вдалі,

      Вам пророкуючи «капець»!

      Що, драпанете на Канари?

      Готове все заздалегідь?

      Ви іншим готували нари?

      Тож там свої місця займіть!

      Закони ж рівні всім і всюди,

      І продається не усе,

      Пора вже вийти із облуди,

      Що нам прийдешнє й принесе!

      Ще схаменутися не пізно,

      Вандалів зупиніть своїх,

      Попереджаємо всіх грізно,

      Як кажуть, курям не на сміх.

      Віддайтесь Богу, заклинаю,

      Згадайте звичаї старі,

      Відкрийте очі, я – прощаю,

      Й прощення це – на вівтарі!..

      ЗЕМЛЯ

      Скажи, українцю простий,

      Ну як поживаєш? Іще ти живий?

      Ослабла лука тятива,

      Поржавіла шабля, бува?

      Вражина ж не спить здоровило,

      Це плем’я усіх задурило,

      Вже первістка-сина давно

      На п’яне спровадило дно.

      І мамцю стареньку, сестричку й доньку»

      Пошле старцювати на стежку слизьку»…

      Ми – чорноземами багаті, —

      Є хліб, до хліба і все в хаті?!

      Останнє, що лишать мені —

      Аршин з хрестом в сирій землі!

      Хлібець насущний відберуть,

      Твій дім – не твій, засмокче спрут!

      Землі дано тебе піднять,

      Вставай, бо згинеш, ДОСИТЬ СПАТЬ!

      Загубиш Бога й церкву тут,

      І душу, честь й усю майбуть.

      Ворог рвонув в останній бій —

      Перемогти його зумій!

      Землею вдавиться нехай,

      А ти – живи! А ти – кохай!..

      Чужі ми в рідній стороні,

      Мов у в’язниці. Скажем: «Ні!»

      Дозволим їм себе убить?

      В сивусі батька утопить?

      То це ж – цілісінька ПРОГРАМА,

      Тут – ГЕНОЦИД, пробач нам, мама.

      Хмари притискують пивні,

      Ділки жирують наркотні.

      Мізер Чорнобилю дають,

      Всі його грошики крадуть.

      Вже видно зблизька і здаля,

      Що в них одна мета – ЗЕМЛЯ!!!

      Останній ДОНОР, що там є,

      В тій резервації гниє,

      Плодить РАБІВ, собі подібних,

      Для ситих псів, «богоугідних».

      Вітчизну вкриє вмить твою

      Смугастий прапор – і МОЛЮ!!!

      Я Господа, СПАСИ