Обліковець. Марина Троян

на Лейлу, яка нічого не встигла збагнути й тільки глянула з-понад дитини безтямними очима. – Що ти з ними зробила? – Мала на увазі доньок. – Що ти робиш із нею? – Показала на акуратно закутану дитину в усе ще брудних руках замурзаної кров’ю Лейли. – Господи, воно ж усе синє! Що ти з нею зробила, бісова порода?

      Вусатий чолов’яга, який спочатку нерішуче товкся біля дверей, вирішив і собі взяти участь у «полюванні на відьом». Поки жінка виривала в Лейли з рук дитину, він, заразившись сліпим обуренням, рішуче вхопив «відьму» за рукава.

      Лейлі вистачило секунди, аби струсити із себе вусатого дядька й без зайвих пояснень вискочити в коридор.

      Хіба ж тут щось поясниш? Циганка – цим усе сказано! Знову війнув солодкий голодний вітерець. За п’ять секунд за нею бахнули двері в сінях.

      Жінка підійшла до дивана й почала термосити Полю.

      – Доню, отямся! Мама повернулася. Вставай, дядя Боря відвезе тебе з дитятком у лікарню.

      Дядя Боря допоміг поспіхом одягненій Полі підвестися з дивана й потягнув до виходу, де за воротами чекала не заглушена «Нива». Мати однією рукою тримала дитя, іншою підстраховувала дочку, щоб та не впала.

      Скреготнув замок у дверях. На вулиці дужче загурчав мотор. Поступово затих.

      Про непритомну Мілу на підлозі ніхто й не згадав.

      – Ну що, вибрав уже? – підганяв мене Сорой. – Часу не так багато. Ще трохи повагаєшся, і в тебе з-під носа потягнуть і одну, і другу.

      Я ніяк не міг вибрати, бо не знав, за якими критеріями можу розпізнати саме «мій» варіант. На що звернути увагу зараз, щоб мати менше клопоту потім? Нарешті я здався і вибрав, на мій погляд, найлегший шлях: узяв тихішу. Мені тоді здалося, що зі скромною й милою Мілою матиму менше проблем. От ідіот!

      Я підійшов до дівчини, яка вже починала приходити до тями, поклав руку їй на лоба й заплющив очі – треба починати знайомство.

      Але перед тим устиг помітити, як за спиною в Сороя майнула біла тінь і зникла у вікні.

      3

      Тієї ночі на верхній околиці села Розлоге було напрочуд тихо. Буря вляглася, сніг завмер там, де встиг притулитися, а зорі на небі можна було побачити навіть тверезим оком. Як на диво, інших очей у цьому місці сьогодні не показувалося. Незважаючи на те, що тут живе іменинниця і можна було набитися на могорич.

      Коли Лейла зайшла до хати, Шрам уже спав. У хаті, як завжди, усе було розкидано, але в цьому безладі пізнавалася тільки одна рука – Шрамова. Навіть маючи привід, він би ніколи не привів гостей за відсутності господинь – був уже навчений.

      Після пригоди в Зайченків Лейла навмисно додому відразу не пішла – не бажала нікого бачити, а тим більше Шрама. Не хотіла споглядати гармидер, який був невід’ємним Шрамовим супутником, не хотіла вислуховувати його виканючування могоричу за її день народження, не хотіла глянути на нього і знову втаїти в собі те, що вона про нього думає. А також не хотіла, щоб він бачив її. Отакою розкислою, розм’яклою і вразливою.

      Уперше ярлик, який на неї наліпили, ранив Лейлу, коли вона прийшла