Кола на воді. Олена Печорна

то не тіло. Чуєте?

      Слідчий зблід, а на чолі виступили дрібні намистинки поту. Він ледве зміг вичавити з себе:

      – Ви… бачте…

      Чоловік нахилився й торкнувся вустами чола. Холодне… Й вологе. Провів долонею по щоці:

      – Оксанко… дівчинко моя… Як так? Ну як?

      Слідчий мовчки кивнув молодикам, і ті зрушили з місця. Анатолій наостанок намагався віднайти дитячу долоньку. Це здавалося таким важливим, найголовнішим з усього, що він міг зараз зробити. Ніби варто лишень вкласти її руку в свою, й Оксанка стисне її легенько пальчиками, як робила це завжди. І все. Це жахіття скінчиться. Він прокинеться, просто прокинеться. Ну ось. Ухопив, стиснув і застиг, пронизаний наскрізь одвічним холодом. Холодна. То… це і є кінець? Відпустив, похитнувся й заплющив очі. Його дівчинку забрали остаточно, віднесли на ношах, а він так і не подивився услід. Не зміг… бачити дрібнесеньку цяточку на мізинці. Ось так. Його світ розщеплюється, розлітається на шматки, котрі вже ніколи не зібрати докупи, а в нього перед очима малесенька плямка, крихітна, ледь помітна, та, яка була у дочки від самого народження.

      – Уб’ю!!!

      Слідчий зітхнув. Він весь час стояв поруч:

      – Розуміємо ваш стан, Анатолію… Миколайовичу, однак, при всій повазі, не втручайтесь. Це лише попередня версія.

      Чоловік здригнувся й крізь стиснуті зуби прошепотів:

      – Розумієте? А ваша дочка теж ось так плавала у цьому клятому болоті?

      Слідчий знітився й замовк, навіть допитувати ретельно не став, хоча колеги час від часу кидали здивовані погляди. Може, збагнув чи відчув: не варто лізти в оголену душу. Якось швидко попрощався, щоправда, лишив свій номер мобільного.

      – Ви б речі які завезли дружині, – прямий погляд очі в очі. – Вона у першій міській.

      Анатолій мовчки кивнув, відчуваючи, як вниз по спині сповзають струмочки поту, а спека підійшла впритул і прагне видихнути своє розпечене нутро просто йому в обличчя. Хотілося бігти, ні – тікати, інакше від нього не лишиться нічого, окрім… Власне, що може лишитись на згарищі? Чоловік глибоко вдихнув, а потім повільно підійшов до самої води, легенько торкнувся її рукою.

      – Тепла…

      Спека підскочила й ображено покрутила біля скроні, мовляв, якою ж їй ще бути?

      Він не знав, він нічого не знав про цю воду, окрім того, що серед латаття якась наволоч утопила його дитину.

      То якою має бути така вода?

      Біля старої п’ятиповерхівки причаїлась біда – древня кістлява старенька, котра встигла побачити на своєму віку все, навіть смерть дитини. Будинок винувато нітився під її сивим поглядом і мовчав, адже не проженеш, коли вже на порозі. Анатолій дивився на вікна четвертого поверху і ніяк не наважувався зробити перший крок назустріч непроханій гості. Вона ж терпляче чекала саме на нього. На сидінні поруч застрибав мобільний телефон, замовк і знову продовжив свій метушливий танок, доки чоловік таки не взяв його до рук.

      – Де ти є?!! Я від хвилювання місця собі не знаходжу. Що сталося? Коли ти будеш удома?

      Запитання,