Чертова Дюжина. Книга Четвертая. Дубравка Руда

бедовой. Кто-то хворью маялся, а врачи не шибко помогали, кто-то мужа гулену вразумить хотел да от разлучницы отвадить, а кто-то куру под мышкой зажав, просил:

      – Михайловна, родненькая, пожури Рябу мою, бо падлюка така не несеться! А якщо і знесе того яечка, так сама ж і розклює, негідна.

      – Та тут все просто, нічого складного. Мелу їй дай і не буде вона яйця клювати. Шкорлупиння їй хочеться, мелу насип до комбікорму. – Ответила Бабушка.

      После, освободившись, старушка выходила на завалинку и снова брала веточку в руки.

      Ритуал с палочкой-веточкой можно было наблюдать довольно часто. Но Бабушка редко после этого улыбалась.

      -Ба! Ну що  там? Кино чи шо показують? – Смеялись мы детьми и подбегали,  чтобы послушать очередную сказку.

      -Павутиння. Страшне але невидиме павутиння  навколо,  серед людей,  крізь людей,  воно покриває швидко всью землю. Проходить поміж людей і наскрізь. Павутиння… воно…

      Ми ржемо що скажені коні:

      –Ба,  ну яке таке павутиння? Як це?

      –Діточкі,  та якби Я сама знала? Кажу те, що бачу. Кожна людина від мала до велика застрягла  в ньому  і не може вибратися, і більш того, навіть ненамагається,  деякі не хочуть  і кричать що і мені і мені треба павутиння. І в оселю пускають павутиння, і грощі за це платять. І сумують, якщо повутиння зникає.

      –Ой Ба,  то не цікава казочка.