Пармський монастир. Стендаль (Мари-Анри Бейль)

солдатик.

      – Ага, ясно! – вигукнула вона з переможним виглядом. – Ти – панич і, мабуть, закохався в дружину якогось капітана четвертого гусарського полку. Твоя любка справила тобі мундир, ти його надів і тепер їдеш навздогін за нею. І ось хрест святий: таж ти зроду не був солдатом! А оскільки ти хоробрий, а твій полк пішов в огонь, ти не хочеш пасти задніх і собі рвешся в бій.

      Фабріціо погоджувався з усім – тільки так можна було почути розумну пораду. «Звичаї у цих французів мені зовсім не відомі, – міркував він, – і якщо хтось не візьметься мною керувати, я, чого доброго, знову попаду в тюрму та ще й позбудуся коня».

      – Насамперед, лебедику, – сказала маркітантка, все більше проймаючись до нього симпатією, – насамперед признайся, що тобі нема ще й двадцяти одного року. Тобі десь од сили сімнадцять.

      То була правда, і Фабріціо залюбки визнав її.

      – Виходить, ти ще навіть не рекрут і ладен важити головою лише задля гарних очей твоєї капітанші. Сто чортів, і вона не прогадала! Так ось, якщо в тебе залишилося трошки золотих кружалець із тих, що вона тобі подарувала, ти мусиш передусім купити іншого коня. Дивись, як твоя шкапа стриже вухами, тільки-но гармата ревне ближче: це селянський кінь, через нього, скоро потрапиш на передову, тебе вб'ють. Стривай, бачиш оно-но, над живоплотом, білий димок? Це, хлопче, палять із рушниць. Отож готуйся; як засвистять кулі, душа твоя майне в п'яти. Поки є час, попоїж, підкріпися.

      Фабріціо послухався і дав маркітантці наполеондора, попрохавши взяти з нього, скільки належить.

      – Отакої! Дивитися на тебе жаль! – вигукнула жінка. – Дурненький! Не вміє навіть грошей витрачати. Треба було б тебе провчити. Ось покладу до кишені твою монету та як чкурну своєю Красунею. Попробуй наздогнати своєю шкапою! Що б ти робив, недотепо, якби я погнала щосили! Знай: коли ревуть гармати, золота нікому не показуй. Ось тримай здачу – вісімнадцять франків п'ятдесят сантимів. Сніданок твій коштує тільки тридцять су.[84] А коней тут незабаром можна буде купити скільки заманеться. За доброго коника давай десять франків, у кожному разі, не більше двадцяти, навіть якби це був огир чотирьох Емонових синів.[85]

      Коли Фабріціо закінчив снідати, безугавне базікання маркітантки урвала якась жінка, що ріллею зненацька виїхала на шлях.

      – Гей, Марго! Агов! – гукнула вона. – Бери праворуч. Твій шостий єгерський[86] стоїть там.

      – Ну, хлопче, доведеться розлучитися, – сказала маркітантка нашому героєві. – Мені, їй-богу, шкода тебе. Сподобався ти мені, хай тобі грець! Нічогісінько ти не знаєш, кожен тебе пошиє в дурні, бігме! Їдьмо краще зі мною до шостого єгерського.

      – Я й сам розумію, що не знаю нічогісінько, – відповів Фабріціо, – але я хочу битися і пощу он туди, де білий димок.

      – Та ти поглянь, як твій кінь стриже вухами! Тільки-но туди над'їдеш, тобі його не втримати, – хоч який він захльостаний, подасться галопом і бозна-куди тебе занесе. Хочеш послухати доброї ради? Ось як зроби: тільки-но під'їдеш до цепу, спішся,

84

Сантим – дрібна мідна французька монета; су – дрібна мідна і срібна французька монета.

85

Тобто чарівний кінь Баяр, який неодноразово врятовував чотирьох Емонових синів, героїв французької середньовічної поеми.

86

Єгерський (полк) – кіннота.