Роксоляна. Осип Назарук

що остали, зробилося по її відході якось ніяково. Стара тітка Катерина заговорила:

      – То, діти, все так ворожать дівчатам перед вінчанням, що буде багата, дуже багата, що поїде в дорогу, далеку дорогу, що матиме синів, що буде їй і весело, і сумно, от як у життю буває.

      Настуня на те усміхнулася й заспівала:

      Ой втоптана доріженька,

      Посипана маком!

      Та чи гаразд мені буде

      За тим одинаком?..

      І незначно притулилася до Стефана. Її веселість уділилася й йому. Він заяснів на обличчі й відповів їй веселим тоном:

      Ой втоптана доріженька

      Горі мочарами!

      А хто її так втоптав,

      Любко, вечорами?..

      – Ти, ти, ти! – сказала приязно Настуня й повела його до матері. За ними барвистою струєю ринула молодь в кімнати, бо надходила ніч.

      5

      А мала се бути остання ніч Настуні в її ріднім домі і – одна з останніх на рідній землі.

      Вона немов прочувала се. І якось докладно оглядала свою скромну, дівочу кімнатку, одиноке вікно котрої виходило на луг над Липою. Переглянула ще раз свій слюбний одяг і свої річі, які мала забрати до Львова. Деякі відкладала, щоб забрати їх при слідуючім побуті в Рогатині. Між відлеженими річами були й дві повісті, які перечитала найменше двадцять разів: «Повѣсть о Китоврасѣ» і «Повѣсть дивна о царѣ Соломонѣ».

      Заснула пізно і тільки півсном. І снилось їй, як хтось співав уривки весільних пісень:

      Благослови, Боженьку,

      Першу дороженьку!

      Ми йдемо на барвінок,

      Настуненці на вінок…

      Зіленька насадила

      Тонкого, високого,

      Листоньку широкого…

      Хоч Настя була веселої вдачі, але ся переломова хвиля в її життю настроювала її так поважно, що встала як у памороці. Якась неозначена дрож розкоші й страху, дивної боязні перед чимсь невідомим наповняла все її єство. Рух весільних гостей ще збільшував її неспокій.

      Успокоїлася аж перед самим виходом з дому до церкви, коли вже була зовсім одягнена до слюбу.

      Вінчати молодят мав о. Іоан, стрик Настуні зі Львова.

      Вже було з полудня, як вийшли з дому й попрямували до церковці св. Духа.

      В хвилі, коли Настуня з дружбами станула на першім деревлянім східці церкви, сталося щось страшне. Що саме сталося, в першій хвилі ніхто з учасників весілля не здавав собі справи.

      Вони тільки почули оподалік крики.

      Уривані, проразливі крики.

      Всі занепокоїлися й заметушилися. Та й почали інстинктивно оглядатися за місцем укриття. Втім скричав хтось:

      – Татаре йдуть!

      – Алла-гу! – залунали дикі крики вже в улиці і з боків. Весіллє вмить розлетілося серед страшного переполоху. Кождий скакав, куди міг. Хто в сад, хто між будинками, хто в шуварі недалекої річки Липи.

      Настуня вискочила з-між своїх дружбів і хопилася свого судженого. Хвильку обоє стояли перед створеною й освітленою церквою, мов задеревілі. На хвильку пустилися йти в церкву, мов під опіку св. Духа. А потому