Роксоляна. Осип Назарук

турецьких, грецьких, єврейських, арабських, італійських. Були між ними старі, й молоді, й середнього віку люде, поважні й веселі. Вони низько кланялися татарським начальникам і просили дозволу оглянути привезений «живий товар».

      Татарська сторожа спроваджувала їх поміж рядами засоромлених жінок і дівчат, котрі розуміли, що оглядають їх на продаж.

      Властивий поділ добичі ще не був переведений. Але купці вже тепер хотіли оглянути її, щоби слідити за тими жінками й дівчатами, котрі їм особливо припадуть до вподоби.

      Глава ІV

      У Криму

      Взріла корчі все зелені

      В синіх горах Криму,

      Полонини Чатирдагу —

      Мов квітки килиму…

      1

      – «Відкрий свої очі й дивися. Бо що побачиш тепер, того вже ніколи не узриш!»

      Сими словами Корану відізвався старий турок, купець Ібрагім до свого вірменського спільника в місті Бахчисараю, привівши до нього щойно куплену невольницю.

      Старий вірменин подивився на свіжий товар, і його очі весело блиснули.

      – Ва, ва,[37] – сказав по хвилі, скривившися. – Ти, певно, заплатив тілько, що за ті гроші можна б купити дім у Кафі, в самій пристані!

      – О, заплатив я багато, – сказав Ібрагім. – Але варт!

      – Що варт? Як варт? Чому варт? Що на ній єсть? Ледви на ногах стоїть! Кому її продамо? Я гадав, що ти купиш бодай три або чотири здорові дівки за ті гроші, які ти взяв!

      – Слухай! – відповів спокійно старий Ібрагім, відкриваючи верхній одяг і руки молодої дівчини, що вся запаленіла від сорому. – Ти подивися тільки! Вона така гарна, що я раджу якнайскорше вивезти її з Бахчисараю до Кафи. Там у гурті лекше її укриємо до слушного часу. Бо тут забере нам її котрий-небудь зі синів Могаммед-Гірея, а заплатить тілько, що й плюнути не варт!

      – За неї ніхто багато не заплатить! Вона хора!

      – Не говори дурниць! Я сам взяв би її до свого гарему і мав би потіху на старі літа. Але се задорогий для мене товар! А хора вона не єсть, тільки втомлена дорогою і татарською тресурою. А ти не був би втомлений, якби так тебе кілька тижнів гнали, як коня на ременях?

      Старий вірменин знав се, а сперечався лише по своїй торговій звичці. По хвилі сказав:

      – Може, її троха підховаємо і продамо якому баші.

      – Ні, – відповів Ібрагім. – Я вже думав над тим. Ми її не троха, тільки довше підховаємо… А потому я сам повезу її продавати.

      – Чому ти сам?

      – Бо я сподіюся вкрутити її бодай на служницю до гарему, може, навіть якогось дефтердара:[38] се лучше для нас, ніж до баші. Хто знає, як вона нам може стати в пригоді.

      – Ліпше не мати пригод! А заки вона здобуде собі ласку якої жінки великого пана, нас уже може й на світі не буде.

      – То діти наші будуть!

      На се старий вірменин був чуткий. Він подумав хвилю і сказав:

      – Добре, повеземо її завтра до Кафи. Але я за тим, щоб її якнайскорше продати. Такий товар недобре довго держати!

      – Побачимо,

37

Вірменський оклик.

38

Дефтердар – генеральний поборець податків. Дефтердарів було рівночасно більше. Були се дуже впливові люде.