Ключі Марії. Андрей Курков

професоре, і виділяти для них це молоко, щоб вони жили якомога довше задля добра Батьківщини.

      – Це цікаво… цікаво… А в цьому вам повинна допомогти Богородиця?

      – Саме так.

      – Але яким чином?

      – Не здогадуєтеся? – полковник усміхнувся. – Коли молоко з’являється у жінок?

      – Ну… відомо… коли жінка народить.

      – О! – зрадів полковник, і очі його зблиснули ентузіязмом. – Отже, достатньо лише, щоб Богородиця народила, і ми матимемо стільки молока, що його вистачить для завоювання всієї планети. Хоча мушу вам повідомити ще одну цікавезну річ. В Марії, яку описав Ольгерд, виділялося молоко щомісяця. Це називається хибне материнство. Чули про це?

      – Ні.

      – Ну, так, ви весь у своїх трактатах. Але це явище добре відоме в медицині.

      Курилас відчув смуток і розпач. Він не бачив жодного промінчика світла в тому довгому сліпому тунелі, який розкрився перед ним зі слів полковника. Обабіч глухі темні стіни, попереду темрява, позаду провалля. Чого від нього хочуть?

      Мовби вгадуючи його болісні роздуми, полковник промовив:

      – Зараз вам задемонструю речі, про які ви, мабуть, не чули. Але спочатку розпишіться.

      Полковник підсунув професорові папірець, на якому писалося: «Я, ім’я, прізвище, обіцяю не розголошувати нічого з того, що почув від працівників НКВС. Дата. Підпис».

      – Е-е… – промовив несміливо Курилас, крутячи в руці авторучку. – Цей підпис стосуватиметься того, що я вже почув?

      – Звісно. Чиста формальність, – відповів полковник.

      – Ага… добре… Отже, це не стосується того, що почую?

      Полковник здивувався:

      – Та як же не стосується? Стосується.

      – Але якщо я підпишу цей папір до того, як ви мені ще щось повідомите, то він стосуватиметься лише того, що я «почув», а не «почую».

      Полковник насторожився і уважно подивився на Куриласа, потім висмикнув з-під його пальців папірчик і рішучим голосом сказав:

      – Гаразд. Підпишете наприкінці.

      Розділ 15

      Київ, жовтень 2019. Як знайти правильний грецький острів?

      У коридорі Бісмарк перечепився через жіночі черевики. А в очах мигнула знайома яскрава жовта куртка на ві- шалці.

      Олег рвучко розчинив двері до кімнати, щоб голосно привітатися і розпитати, але так і завмер, побачивши, що Ріна спить. Спить, як янголятко, під ковдрою на його канапі, залишивши одяг на кріслі.

      Тихенько прихиливши двері, Олег пішов на кухню. За вікном посвітлішало. Мабуть, закінчився дощ.

      Він вийняв з кишені вкрадені з листи. Проглянув їх. Абсолютно однакові, з однаковими адресатом і відправником, вони відрізнялися тільки датами на поштових штемпелях. Останній датувався двадцять дев’ятим листопада 2017 року.

      – Ну що ж, – видихнув, посміхаючись, Олег. – Вдамо, що вони адресовані мені.

      «Шановний Георгію Георгійовичу!

      Ваше мовчання мене дивує! Якщо ви не можете занести самі, пришліть