Леонардо да Вінчі. Алла Росоловская

до знань усім своїм єством, але все ж таки залишався у душі художником.

ЗАПИТАННЯ:

      – Чому Леонардо припинив відвідувати свого батька?

      – Які вчені стали його наставниками в тогочасній Флоренції?

      Розділ шостий, в якому ми знайомимося з Леонардо як із художником та дослідником людського тіла

      Про талановитого молодого красеня-художника говорила вся Флоренція. Замовлення на картини сипалися йому одне за одним. У цей час да Вінчі створив «Портрет Джиневри де Бенчі», «Мадонну Літта», «Мадонну з квіткою», «Мадонну Бенуа», два «Благовіщення». Його зацікавленість наукою також добре видно в цих роботах. Проте науковий погляд Леонардо був водночас підходом митця. Малюючи квітку, він ніколи її не копіював. У його картинах природа зображена дуже детально. Вона створює атмосферу полотна.

      Тепер, коли Леонардо нарешті міг працювати самостійно, кожен його крок в образотворчому мистецтві пов’язаний із нововведеннями. Він винаходить та використовує такі способи й техніку, яких раніше художники ніколи не застосовували. Кожна наступна картина ставала новим експериментом. До того ж в усіх питаннях: починаючи з тлумачення сюжету, часто давно відомого, та завершуючи застосуванням нових матеріалів і нового способу нанесення їх на полотно. Напевно, тому так багато його робіт залишилися незавершеними. Адже Леонардо постійно був чимось зайнятий, окрім живопису. Він увесь час захоплювався то одним, то іншим винаходом чи дослідженням.

      Беручись до роботи над картиною, він неначе розпочинає новий проект. Винаходить новий спосіб і новий стиль її написання, створює нові фарби, пензлі, лаки для того, щоб зробити свою роботу ідеальною. Прагнучи досконалості, заглиблюючись у деталі, художник просто не міг або не хотів закінчувати роботи. Пристрасть до досконалості та постійна величезна цікавість стали тими головними силами, які керували ним у житті.

      Десь на самому початку творчості Леонардо вигадав нову техніку живопису (спосіб нанесення фарб), який назвав «сфумато» (серпанок; «той, який щезає, мов дим»). Завдяки такій техніці лінії на картині виходять злегка розмитими, такими, як ми бачимо їх у реальному житті. Доти ніхто навіть подібного не робив. Серпанок створює ілюзію повітря та глибини простору, пом’якшує межі тіл і предметів, допомагає досягти просто неймовірної реалістичності. Картини Леонардо да Вінчі й тоді, і зараз вважають найкращими – адже вони «живі».

      У 2010 році за допомогою нових сучасних приладів (із рентгенівськими променями) учені змогли краще дослідити деякі з полотен Леонардо да Вінчі. Збереглося їх не надто багато – усього дванадцять. У результаті науковці змогли з’ясувати дивовижну річ: художник наносив щонайтонші шари фарби. Іноді всього декілька мікронів завтовшки. Один мікрон дорівнює одній тисячній частині міліметра. Людське око не здатне розрізнити таку відстань, навіть за допомогою лупи. Як це вдалося зробити майстрові в ті часи, поки що невідомо. Таких нерозгаданих