Леонардо да Вінчі. Алла Росоловская

із багатої і знатної сім’ї. Дитина народилася поза шлюбом. Хоча тоді це було звичайним явищем. Таких дітей визнавали та виховували нарівні з іншими.

      Леонардо народився теплого весняного вечора 15 квітня 1452 року. Його батько П’єро да Вінчі того року одружився з дівчиною зі свого кола, 16-річною Альбієрою Ангієрі. Дітей у них не було, тому маленького Леонардо досить швидко забрали на виховання в сім’ю батька.

      Катерину видали заміж за місцевого селянина. Вона ще довго жила у Вінчі та пооддаль мовчки спостерігала, як росте її любий синочок.

      Альбієра стала для хлопчика доброю мачухою. Вона піклувалася про Леонардо, виховувала його, навчила читати й писати. П’єро ж був постійно зайнятий, часто довго не бував удома. У Флоренції на молодого нотаріуса чекало чимало важливих справ. Тому хлопчиком займалися його юна дружина та молодший брат Франческо да Вінчі.

      У будинку діда маленького Леонардо всі обожнювали. Міцний, красивий, добрий, кмітливий і веселий малюк, схожий на золотоволосого ангела з картини, був загальним улюбленцем.

      Хлопчик сумував за мамою, тому іноді втікав від своїх дбайливих родичів і няньок. Він бігав до Катерини, що жила зовсім близько. Вона лагідно обіймала сина та цілувала його золоті кучері. Потім довго гладила по голові та дивилася, усміхаючись, у широко розплющені, блакитні, блискучі від цікавості оченята. Аж доки малюк не біг назад або ж по нього не приходив дядечко.

      Найбільше від усіх часу з хлопчиком проводив його дядечко Франческо. Антоніо да Вінчі називав молодшого сина ледарем, бо той не хотів бути нотаріусом, як П’єро. Але для Леонардо дядько Франческо був найкращим у світі – адже він любив малого. Цей юнак першим пробудив таланти Леонардо. Він розповідав племінникові про все: про життя, людей, природу, про рослини та про тварин. Він першим показав хлопчикові, як влаштований світ. Навчив спостерігати та бачити прекрасне у всьому, що їх оточувало. Франческо підтримував і розпалював в юному Леонардо цікавість, пристрасне бажання дізнаватися, як же все навколо працює, з чого складається: квітка, коник, дерево.

      Леонардо любив дядька. Але понад усе він любив самотність, яку дарувала йому природа. Хлопчика цікавило все. Дитинство майбутнього великого вченого і художника минуло серед дивовижної тосканської природи. Містечко Вінчі причаїлося в гірській ущелині Апеннін, біля гори Монте Альбано. Все довкола буяло зеленню. Тільки найвищі гребені гір залишалися голими. Високо в горах можна було милуватися водночас і містом удалині, і сніговими вершинами. Було видно навіть море. Леонардо любив блукати околицями Вінчі на самоті. Він залазив на дерева і в печери, спостерігав за природою, тваринами і все запам’ятовував. Однаково розвивалися і його розум, і почуття.

      Леонардо дуже любив тварин, особливо птахів. Він їм щиро заздрив, адже птахи могли літати! Ширяти високо в небі та бачити все навкруги. Ця любов залишилася на все життя. Дорослий Леонардо купував на базарі птахів, випускав їх із кліток, а потім спостерігав за польотом.