Німа смерть. Фолькер Кучер

за все, – почав продюсер, знервовано гасячи навіть наполовину не викурену цигарку, – вам не варто аж так надуживати моїм дотеперішнім благородством. Не думаю, що ваше начальство буде в захваті щодо вашої схильности до вживання кокаїну, навіть якщо ви того разу робили це у вільний від служби час!

      – Кокаїном ви мене й частували!

      – Я можу жити зі своїми вадливими звичками, – знизав плечима Оппенберґ. – Як, можливо, ви і з вашими. Але начальнику поліції останнє точно не сподобається.

      – Ви намагаєтесь мене шантажувати в такий нікчемний спосіб?

      – Я просто хочу, щоб ми повернулися до основ нашої дружби. Я залюбки співпрацюватиму з вами, якщо ви пообіцяєте не застосовувати проти мене інформацію, яку я сам проти себе вам даватиму.

      – Такої обіцянки я дати вам не можу, – відрізав Рат. – На справі про вбивство дружба закінчується.

      – А я кажу, що мова не йде про вбивство.

      Оппенберг запалив іще одну цигарку. Він глибоко затягнувся, перш, ніж почати знову.

      – Ви маєте слушність щодо одного: Фелікс Кремпін справді найнявся до Белмана за моїм дорученням. Але ніколи не йшлося про диверсію чи, тим паче, вбивство! Дозвольте, я коротко поясню…

      – Я слухаю.

      – Ви, либонь, знаєте, що наша галузь зараз зазнає кардинальних перетворень. Хто хочете залишитися в бізнесі, має знімати звукові фільми; а це задоволення не з дешевих. І знайдете небагато компаній настільки фінансово потужних, як гігант УФА. Більшість – це невеличкі творчі підприємства, для яких перехід з одного типу виробництва до іншого створює величезні проблеми.

      – Як вам.

      – Виробництво звукового фільму набагато складніше і дорожче, ніж виробництво звичайного, німого. І тут ми наближаємося до суті справи. Нехай я не надто високої думки про Белмана і його фільми, в одному треба віддати йому належне – він знімає значно дешевше, ніж будь-хто. Ось чому Фелікс мав покрутитися там, у них, розкрити кілька виробничих секретів і застосувати їх у «Монтані». Оце й усе. – Оппенберґ знову глибоко затягнувся. – Можливо, я не мав права провокувати його: я закидав йому недбалість, як керівникові виробництва.

      – Тож мова йде про шпигунство.

      – Називайте це, як вам до вподоби. Ситуація, звісно, не кошерна, пане Рате, проте не така, щоб покласти край нашій дружбі.

      – Чому ти мені допомагаєш? Твого працівника підозрюють у вбивстві і переховуванні…

      – Саме тому! Я сам його шукаю. Не знаю, що саме сталося в Белмана, однак можу сказати одне – Фелікс Кремпін не вбивця! І йому точно не ставилося за мету зривати зйомки в Белмана. А надто – комусь завдавати шкоди чи вбивати!

      – Чому я маю вам вірити?

      – Поставте питання навпаки: навіщо мені брехати? – посміхнувся Оппенберґ. – Коли я знаю, що мені нема чого боятися з вашого боку, любий друже.

      – Я вам не друг.

      – Тоді діловий партнер.

      – Я б не називав шантаж партнерством!

      – Облиште повторювати це слово! Але якщо справа дійсно для вас важлива, ми можемо