Фрея із Семи Островів. Джозеф Конрад

цей хлопець завжди кидав якір нерозважливо близько від берега, про що я йому не раз казав. Звичайно, ці моря спокійні до одноманітності, а Сім Островів – особливо тихе й безхмарне містечко. Але все ж іноді полуденна буря над банком або навіть один із тих лиховісних густих шквалів від далекого берега Суматри раптово влаштовували вилазку на острови, заволікаючи їх на дві-три години вихорами й синювато-чорним мороком – надзвичайно зловісним. Тоді опущені очеретяні жалюзі відчайдушно стукали від поривів вітру, все бунгало здригалося дощенту, і тоді Фрея сідала за рояль і в сліпучих спалахах громовиці грала дику музику Вагнера, а навколо обрушувалися громові удари, від яких волосся ставало дибки. В такі хвилини Джаспер застигав на веранді, милуючись її гнучкою, стрункою фігурою, дивним сяйвом її білявого волосся, швидкими пальцями на клавішах, білизною її шиї… а там, біля мису, бриг здіймався, натягуючи канати у якійсь сотні ярдів від небезпечних, до блиску чорних скель. Ух!

      І причина цього, якщо хочете, була одна: коли він повертався вночі на борт і опускав голову на подушку, то відчував, що він так близько від своєї Фреї, яка спала в бунгало, як тільки можливо за цих обставин. Чи чули ви про щось подібне? І, зауважте, цей бриг мав стати будинком – їхнім будинком – плавучим раєм, який Джаспер поступово споряджав, як яхту, щоб блаженно проплавати на ньому все своє життя разом із Фреєю. Дурень! Проте хлопець завжди ризикував.

      Пам’ятаю, якось я спостерігав із веранди разом із Фреєю, як бриг наближався з півночі до мису. Мабуть, Джаспер побачив дівчину у свою довгу підзорну трубу. І що ж він зробив? Замість того щоб плисти милю-іншу вздовж берега, а потім за всіма морськими правилами кинути якір, він знайшов просвіт між двома огидними старими зубчастими рифами й раптово повернув кермо, стрілою пустивши туди бриг. Усі вітрила його тремтіли й тріщали так, що цей тріск ми могли чути на веранді. Мушу вам сказати, що я свиснув крізь зуби, а Фрея вилаялася. Так! Вона стиснула свої міцні кулаки, тупнула ніжкою в красивому коричневому черевику й сказала:

      – Чорт забирай!

      Потім, глянувши на мене, злегка почервоніла, правда, не дуже сильно, сказала:

      – Я забула, що ви тут, – і засміялася.

      Так і було, так і було. Коли з’являвся Джаспер, вона забувала буквально про все. Стривожений цієї божевільною витівкою, я не втримався, щоб не звернутися за співчуттям до її здорового глузду.

      – Ну чи не дурень він! – з почуттям сказав я.

      – Повний ідіот, – гаряче погодилася вона, прямо дивлячись на мене своїми широко розкритими серйозними очима, а на щоках її грали усміхнені ямочки.

      – І все це, – наголосив я, – тільки для того, щоб зустрітися з вами на якісь двадцять хвилин раніше.

      Ми чули, як опустився якір, а потім вона вдала себе дуже рішучою й загрозливою.

      – Зачекайте хвилинку. Я навчу його.

      Давши мені інструкції, вона пішла у свою кімнату й зачинила двері, залишивши