Нотатки Мальте Лаурідса Бріге (збірник). Райнер Марія Рільке

протистояти смерті. Засобами цього протистояння є свідомість і почуття особистості, непідвладні руйнівним стихіям. Тут Рільке близький до предтечі романтизму, видатного німецького поета, майстра оди та елегії Ф. Гельдерліна (1770—1843). Внутрішні можливості людини, за словами Рільке, дають їй змогу повернути «речам» духовний зміст, сприйняти їх у всій неповторності дива буття. Задумані як хвала «ангелу» і водночас скорботна скарга на нікчемну людську долю, елегії Рільке перетворюються з гімну могутності «ангела» на своєрідне єдиноборство з ним. Ґ. Марсель так характеризує «головні запитання, що беруть в облогу дух поета» в «Елегіях»: «Що таке людина? Що може людина? Як вона іноді уникає свого призначення? За яких умов вона зможе або змогла його виконати?».

      У листі до психіатра В. фон Ґебзаттеля Рільке не тільки визнає важливість страждання для творчості, але і серйозно засуджує будь-які спроби змінити долю. Людина, і особливо людина творча, не контролює свою долю і тому не має права самовільно змінювати природу, дану їй Богом, бо це може пошкодити творчій роботі. А значення її перевершує все, включаючи саму людину-творця. У листі є одна фраза: «…я все ще гадаю, що моя творча робота насправді не більша, ніж спроба самовиліковування». Немає іншого способу лікування для творця, ніж дати йому можливість творити. Генієві для творчої роботи потрібні полярності й перешкоди; щось на зразок того, що поет майстерно висловлює в листі до фон Ґебзаттеля 24 січня 1912 p.: «Можливо, міркування, щойно висловлені мною (відносно психоаналізу), занадто різкі, але наскільки я себе знаю, мені здається, що якщо мої дияволи мене залишать, то і мої ангели теж розлетяться хто куди. Будь ласка, зрозумійте: це, поза сумнівом, те, що не може статися».

      А ось деякі рядки листа, написаного самим Рільке його видавцеві В. фон Гулевичу 13 листопада 1925 р., за рік до смерті, де він пояснює значення «Дуїнських елегій»: «Ці вірші дають можливість побачити, що життя, зависаючи над безоднею, стає неможливим. У Елегіях життя знову стає можливим… Утвердження життя і смерті в Елегіях стає єдністю… Немає ні цього, ні того світу, але є тільки одна величезна єдність, де пробувають вищі від нас істоти, «ангели»… У тому найбільшому «відкритому» світі й перебувають усі… Природа, предмети нашого повсякденного вжитку тимчасові й тлінні, але поки ми тут, усі вони – наша власність, наші друзі, співучасники наших прикрощів і радощів – якими вони були вже й для наших предків… всі тутешні явища і речі мають бути збагнуті нашим внутрішнім розумом і бути перетворені. Перетворені? Так, тому що завдання наше – так глибоко, так пристрасно і з таким стражданням прийняти в себе цю скороминущу тлінну землю, щоб суть її в нас… знову повстала. Ми бджоли невидимого… Ангел Елегій – це те створіння, в якому перетворення видимого на невидиме, здійснюване нами, вже здійснилось. Ангел Елегій – це те створіння, яке є для нас запорукою того, що невидиме являє вищий розряд реальності. Через те він і «страшний» нам, що ми… все ще прив'язані до видимого. Всі світи Всесвіту падають