Виховання почуттів. Гюстав Флобер

наприклад, вона не пішла під руку з ним, волівши піти з Дітмером, і Фредерік був у розпачі.

      – Яка дурниця!

      А то якось вона назвала його своїм другом.

      – Тоді – більше відваги!

      – Я не насмілююсь, – сказав Фредерік.

      – Ну, то й не думай про неї! Добраніч!

      Делор'є обертався до стіни і засинав. Він не розумів цієї любові, в якій вбачав останню юнацьку слабкість Фредеріка; а що їхня близькість уже, мабуть, не вдовольняла його, то він надумав збирати раз на тиждень спільних друзів.

      Вони приходили по суботах близько дев'ятої вечора. Всі три тикові фіранки були ретельно запнуті; лампа й чотири свічки запалені; посеред столу покладено капшук з тютюном, люльки лежали між пляшками пива, чайником, карафкою рому й печивом. Сперечалися про безсмертя душі, порівнювали переваги своїх професорів.

      Якось Юссоне привів одягненого в сюртук з надто короткими рукавами високого молодика, що почувався тут дуже ніяково. Це був той самий хлопець, якого вони торік намагалися визволити з поліції.

      Оскільки він не міг повернути пакунка з мереживом, утраченого в сутичці, господар звинуватив його в крадіжці і погрожував судом; тепер він служив прикажчиком у транспортній конторі. Юссоне зустрівся з ним уранці на вулиці і привів його, бо Дюссардьє з удячності захотів побачити й «другого».

      Він протягнув Фредерікові портсигар, і досі повний, тому що беріг його із святобливістю, сподіваючись повернути. Приятелі просили його заходити. Він почав до них учащати.

      Всі відчували взаємну симпатію. Їхня ненависть до уряду була піднесена до рівня беззастережного догмата. Лише один Мартінон пробував захищати Луї-Філіппа. Проти нього висовували всі втерті доводи, що стали звичні в газетах: спорудження укріплень довкола Парижа, вересневі закони[19], Прітчарда, лорда Гізо, – тож Мартінон замовкав, побоюючись когось образити. За сім років навчання в колежі він ні разу не зазнав покарання, а на юридичному факультеті зумів подобатися професорам. Звичайно він ходив у широкому брунатному сюртуці, в гумових калошах; але одного вечора з'явився вичепурений, як на весілля: на ньому була оксамитова жилетка, біла краватка, золотий ланцюжок.

      Товариство здивувалося ще більше, коли стало відомо, що він прийшов од пана Дамбреза. Банкір справді купив у батька Мартінона чималу партію лісу; старий відрекомендував йому сина, і Дамбрез запросив обох на обід.

      – Багато було трюфелів? – спитав Делор'є. – Чи пригорнув ти його дружину десь у дверях sicut decet?[20]

      Далі розмова торкнулася жінок. Пеллерен не припускав, що можуть бути гарні жінки (він оддавав перевагу тигрицям); взагалі людська самиця – створіння нижче в естетичній ієрархії.

      – Саме те, що нас приваблює, і принижує її як ідею; я маю на увазі волосся, груди…

      – Проте, – заперечив Фредерік, – довге чорне волосся, великі карі очі…

      – О!

19

Вересневі закони вотовані після замаху на Луї-Філіппа (1835) – і були спрямовані на посилення цензури та суду.

20

Як личить (латин.).