Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського. Данило Яневський

що відсутніми на засіданні було «чоловік 5– 6»[48], хоч це брехня. Ретельні підрахунки показують, що, згідно з офіційними документами УЦР, до складу Малої ради на початку осені 1917 р. входило понад 100 осіб (див. додаток).

      Нескладний підрахунок показує, що УНР було проголошено 35,89% голосів членів органу, створеного для вирішення поточних питань між сесіями «великої» ради – підкреслимо ще раз: громадської організації. Спеціально до відома автора цитованого розділу члена-кореспондента НАН України В. Солдатенка повідомляємо: громадські організації, за визначенням, функціонально непридатні до проголошення держав. Більше того – вони не мають права вирішувати питання державного життя – на те вони й громадські організації. Зайве повторювати ту просту істину, що ніяким внутрішнім або публічним документом ані УЦР, ані Малої ради не могли в принципі мати право або обов’язок вирішувати проблеми державного устрою – як до сьогодні не мають на це право, наприклад, Конгрес української інтелігенції або навіть Всеукраїнська нарада депутатів місцевих рад (якщо такі існують).

      Висновок восьмий

      Від 7/10 листопада 1917 р. на території дев’яти губерній, які входили до складу Російської республіки, меншістю голосів членів однієї з громадських організацій з числа українських націонал-соціалістів та сіоністів, усупереч волі економічно, соціально та політично впливової частини населення, усупереч чинним на той час нормам законодавства та міжнародного права, було формально проголошено незалежну «державу» під назвою Українська Народна Республіка. Ані поляки, ані росіяни, ані міжнародна спільнота, насамперед в особі союзників воюючої Росії – Великої Британії та Франції – створення такої держави не підтримували, законною і, отже, правовою її не вважали. Натомість проголошення УНР дало підстави цим сторонам вважати цю державу незаконною, а її лідерів – особами, які вчинили акт прямої державної зради в умовах війни з відповідними правовими наслідками, які з цього факту випливали.

      Сучасний стан інституційного розуміння проблеми – 3

      Уже 21 листопада керівництво цієї «держави» в особі тридцяти семи членів Малої ради вирішило перетворити себе на суб’єкта міжнародного права, проголосувавши за початок мирних переговорів з Центральними державами. Зробили вони це «з подачі» Генерального секретаріату, якщо точно – вісьмох з чотирнадцяти його членів, які підписали відповідний протокол засідання цього «уряду»[49]. Все це крутійство з інфернальними наслідками характеризується у відповідному розділі цитованої нами фундаментальної монографії «Україна: політична історія…» просто, безапеляційно, лапідарно: «Демократична платформа забезпечила УЦР масову підтримку українського громадянства».[50]

      Поставимо ще одне питання: а чи замислювався автор цитованого розділу член-кореспондент НАН України (з 2006 р.), доктор історичних наук (з 1981 р.), професор

48

УЦР… – Т. I. – С. 397.

49

Див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У двох томах. Том 1. 4 березня – 9 грудня 1917 р. – Київ: Наукова думка, 1996. – 588 с. – С. 465, 466—469. (Далі – УЦР… – Т. І).

50

Україна: політична історія… – С. 272.