Секрети Лос-Анджелеса. Джеймс Эллрой

Нумо, хлопче, воруши мізками.

      – Та я вже казав – нема в мене ніякого дробовика!

      – А що за «Фіолетові язичники»? – втрутився Джек. – Це банда хлопців, які полюбляють фіолетові тачки?

      – Чуваче, це просто назва нашого клубу. У мене – фіолетова тачка, так само як і у кількох інших чуваків. Ну, ми і влаштували клуб. До чого ви взагалі ведете?

      Джек дістав список власників усіх фіолетових «меркуріїв» у місті.

      – Леонарде, ти що, не читав газет вранці?

      – Ні. Що…

      – Чш-ш-ш. Радіо, може, слухав чи телевізор дивився?

      – У мене ні телика, ні радіо нема. Якого біса…

      – Чш-ш-ш. Леонарде, ми шукаємо трьох чорних хлопців, які полюбляють стріляти із дробовиків і їздять на «меркурії», дуже схожому на твій, 48-го, 49-го або 50-го року випуску. Я знаю, ти нікому не чинив зла. Я бачив твій бій із Ґевіланом і вважаю, що в тебе велике майбутнє. Ми шукаємо поганих хлопців. Поганців на схожій на твою машині, які можуть належати до твого клубу.

      – А якого біса я мушу вам допомагати? – знизав плечима Бідвелл.

      – Бо якщо не допомагатимеш, матимеш проблеми.

      – Стукача з мене вирішили зробити?

      – Та якого стукача. Тобі навіть казати нічого не треба. Просто прочитай список і покажи пальцем. Гаразд, погнали.

      – Нє, вони й справді покидьки, – похитав головою Бідвелл, – тому я вам просто скажу, без цих витребеньок. Рей Коутс, на прізвисько «Солодкий», має «меркурій» 1949-го року – чудова машина. У нього є два приятелі – Лерой і Тайрон. Рей любить постріляти. Я чув, він полюбляє полювати на собак. Він хотів було вступити до нашого клубу, але дістав відкоша, бо він реально кінчений.

      Джек зазирнув у список, і справді знайшов там: «Коутс, Реймонд, САут-Централ № 9611, кімната № 114. Дентон також розгорнув свою копію.

      – Дві хвилини звідси. Оце так удача, треба швидко бігти туди!

      – Швидше, погнали! – відповів колишній герой заголовків газет.

      Готель «Тевір» розташовувався у будівлі у формі літери «L», на другому поверсі над пральнею. Дентон в’їхав на парковку; Джек побачив сходи на поверх із номерами та розчахнуті двері.

      Вони рушили вгору – короткий коридор, хлипкі на вигляд двері. Джек дістав свій револьвер; Дентон тримав по пістолетові в кожній руці. Рахуючи номери, вони дійшли до № 114. Дентон із Джеком відступили на крок назад і одночасно шугонули ногами. Двері злетіли з петель, і вони побачили чорного хлопця, який, угледівши їх, схопився з ліжка.

      Чорношкірий підняв руки. Дентон посміхнувся й прицілився. Джек штовхнув напарника плечем, і два постріли влучили у стелю. Джек вбіг до кімнати; хлопець спробував втекти, але Джек приклав його руків’ям револьвера по голові. Після такого хлопець уже не опирався – Дентон заклацнув йому наручники за спиною. Джек одягнув кастет і стиснув кулаки.

      – Де Лерой із Тайроном? – спитав він.

      Молодик проговорив крізь розкришені зуби закривавленим ротом: «Один-два-один». Дентон підняв його за волосся.

      – Ти ж тільки не вбий його, – кинув Джек.

      Дентон плюнув хлопцеві в обличчя; у коридорі почулися крики. Джек вибіг у коридор, завернув