Секрети Лос-Анджелеса. Джеймс Эллрой

злодія і все повернув.

      – Чув дзвін, та не зна, де він, – похитав головою Джонні. – Того козла він знайшов, це правда, а ось товар – як крізь землю провалився, чувак десь скинув і наркоту, сто п’ятдесят штук баксів. Такі ось справи, офіцере Вайт, мені потрібні гроші. Словом, якщо у вас ще досі платять за корисну інформацію, то мені є що вам запропонувати.

      – Говори вже прямо, Джонні. Що ти викручуєшся, як вуж.

      Джонні силувано захихотів.

      – За двадцятку здам кишенькового злодія. За тридцятку – чувака, що скоїв напад на крамницю і до того ж полюбляє відгамселити свою жінку. Тільки не затягуй, я п’ять хвилин тому бачив цього хлопця за роботою в «Орбасі».

      Бад простягнув йому двадцять доларів, а потім іще десятку. Стомпанато схопив банкноти.

      – Ральфі Кіннард. Гладкий білявчик, близько сорока років. Замшевий піджак, сірі фланелеві штани. Кажуть, б’є дружину до напівсмерті і змушує працювати на панелі, щоби він міг віддавати свої карткові борги.

      Бад записав почуте.

      – Зі святом, Венделле! – посміхнувся Стомпанато.

      Бад схопив його за краватку й різко смикнув вперед; Стомп приклався головою до приладової панелі.

      – З Новим роком, макароннику.

* * *

      В «Орбасі» людей було під зав’язку – і біля прилавків, і біля стелажів із тканиною. Розпихаючи покупців ліктями, Бад помчав на третій поверх, до відділу ювелірних виробів та дорогого алкоголю – улюбленого місця магазинних крадіїв.

      Ряди годинників на прилавках, черги по тридцять осіб біля касових апаратів. Бад заледве прорвався крізь галасливий натовп домогосподарок із діточками, нишпорячи очима в пошуках блондинів. І раптом побачив у дверях чоловічого туалету біляву потилицю та замшеву спину.

      Бад розвернувся й попрямував у його бік. Біля пісуарів – двоє старих пердунів; з-під дверей кабінки видно спущені штани із сірої фланелі. Бад зігнувся, зазирнув у шпарину – бінго, мужик перебирає і розпихає по кишенях коштовності. Двоє старих застебнулися й вийшли. Бад забарабанив у дверцята:

      – Хо-хо-хо, відкривай, до тебе прийшов святий Миколай.

      Двері відчинилися; у щілину в нього зацідів кулак. Удар вийшов влучним, Бад відлетів на раковину. Кіннард жбурнув йому в обличчя жменьку запонок і кинувся бігти. Бад рвонув за ним.

      Бігти йому заважають покупці; Кіннард, спритно петляючи межи людьми, вискакує через чорний хід. Бад злетів униз пожежною драбиною. На стоянці чисто: ані Кіннарда, ані машин, які би поспішно залишали парковку. Бад побіг до патрульного автомобіля, увімкнув рацію:

      – 4А31 викликає диспетчера.

      Тріск на радіохвилях, потім – відповідь:

      – Слухаю вас, 4А31.

      – Остання відома адреса. Білий чоловік, ім’я – Ральф, прізвище Кіннард. Імовірно, пишеться із двома «н».

      Диспетчер підтверджує запит і відмикається. Очікуючи на відповідь, Бад завдає уявному противникові серію коротких ударів: бам-бам-бам-бам-бам… Знову оживає радіо:

      – 4А31, маємо відповідь на ваш запит.

      – 4А31, слухаю.

      – Відповідь