Секрети Лос-Анджелеса. Джеймс Эллрой

я б і радий залишитися, але маю стільки справ… Ми з вами обов’язково маємо якось разом повечеряти!

      – Завжди до ваших послуг, містере Лоу.

      Лоу кинув на стіл двадцятидоларову банкноту.

      – Ще раз дякую вам, лейтенанте, сподіваюся незабаром знову з вами побачитися. З Різдвом вас, джентльмени!

      Джек кивнув на прощання, Лоу вийшов. Дадлі сказав:

      – Є ще дещо, приятелю.

      – Ще робота?

      – Щось того схоже на те. Це ж ти забезпечуєш охорону на різдвяній вечірці у Велтон Морроу?

      Щорічний обов’язок Джека – за нього йому платять сотню баксів.

      – Так, це сьогодні. А що, Лоу теж хоче бути запрошений?

      – Ні, не зовсім. Здається, ти одного разу зробив для містера Морроу велику послугу?

      – У жовтні 1947-го. Так, дуже велику послугу.

      – Саме так.

      – І ти досі в близьких стосунках із родиною Морроу?

      – Ну, наскільки можна назвати близькими стосунки між охоронцем та багатіями. А в чому взагалі справа?

      Дадлі розреготався.

      – Справа в тому, приятелю, що Елліс Лоу шукає дружину. Бажано не єврейку, з хорошої сім’ї. Він кілька разів бачився на різних заходах із Джоан Морроу, і вона йому сподобалася. Чи не хотів би ти зіграти роль Купідона і з’ясувати, чи до вподоби їй ця ідея?

      – Даде, ти хочеш, аби я влаштовував особисте життя майбутнього окружного прокурора?

      – Точно. Як на твою думку, міс Морроу зацікавить така пропозиція?

      – Спробувати варто. Вона цінує статус у суспільстві й завжди прагнула вдало вийти заміж. Не знаю тільки, як у неї із євреями.

      – У тому-то й справа, приятелю, у тому-то й справа. Але ти з нею поговориш?

      – Звісно.

      – Значить, домовились. І між іншим: вчорашнє побоїще у відділкові – наскільки там усе серйозно?

      Ось він і дійшов до головного.

      – Усе дуже погано.

      – Думаєш, зам’яти не вдасться?

      – Не знаю. А що там з Браунелл і Геленовскі? Як вони?

      – Легкі поранення, приятелю. Хлопці нашкодили на копійку, а вигребли – на мільйон. Ти в цьому брав участь?

      – Мене вдарили, я вдарив у відповідь і пішов. Лоу боїться розслідувати справу?

      – Боїться посваритися з друзями.

      – Сьогодні в нього стало на одного друга більше. Перекажи йому, хай не париться.

      Джек приїхав додому, ліг на канапу і заснув. Прокинувся вже по обіді, коли на ґанку почувся шелест – принесли новий випуск «Міррор». На четвертій сторінці була стаття: «Різдвяний сюрприз для зірок “Урожаю надії”».

      Фоток немає, але про Джека Морті Бендіш розписав, як треба: «Діставши відомості від одного зі своїх численних інформаторів…» Здавалося, ніби вулицями Лос-Анджелеса нишпорить ціла армія посіпак Вінсеннса, яким він платить зі своєї кишені. Нехай всі знають, що на боротьбу зі злом Джек Вінсеннс грошей не шкодує! Джек вирізав статтю, погортав газету в пошуках заміток про Браунелла та Геленовскі, про вчорашню розправу у відділку.

      Нічого.

      Передбачувано: двоє