Карантинное стаккато. Стихи, рассказы, вірші. Юрий Токарь

Всевышней,

      И смотрят на небо деревья и крыши,

      Для Бога и веры границ не бывает,

      Душа и желанья в туманах не тают.

      Юрий Токарь, фото Елены Кравченко, 25 апреля 2020

      ***

      Щось мало твоїх стало фоток у «Неті»,

      А втім, це, звичайно, не є головним.

      Душа, що невидима, – гавань поетів,

      Хоч море, що поряд, буває і злим.

      Та прикро коли кораблі загадкові

      В омані туманів здаються добром,

      А правда, вона – не у кожному слові!

      І парус, чи зможе змиритись з веслом?

      Казки, безумовно, чарують з дитинства,

      Бо хочеться вірити вигадкам снів.

      Той острів насправді чи тільки наснився,

      Який твоє серце, зрадівши, зустрів?

      Юрій Токар, 08 серпня 2019

      ***

      Ми різні, занадто сьогодні ми різні,

      Багато маленьких в країні князьків.

      Мабуть, об'єднатись, тепер вже запізно,

      Аби, навіть, хтось дуже це захотів.

      А дзвоники зранку лунали по школах,

      Останні, святкові але не в усіх.

      І біля столиці накреслене коло,

      Де тиждень тому діти сповнились втіх.

      Канікули там, у недбалому колі,

      Неначе країна у нас не одна ！

      Розломи в надіях, і, навіть, у долі,

      Держава собі наробила сама.

      Прислів'я, дзеркально відтворює душу,

      Про гетьманів трьох і про двох козаків.

      І я, безумовно, це визнати мушу, —

      Нам треба розумних та добрих царів.

      Юрій Токар, 31 травня 2019

      ***

      Примусити, мову любити, не можна,

      Принизити іншу, – пройтись по собі.

      Брехати з екранів навчились безбожно,

      Всі ті, кому скажем на виборах: «НІ» ！

      Для мене російська і рідна, і мила,

      Бо мама покійна так вчила мене.

      А мама все добре душою любила,

      І вірила: зло все-одно промине.

      Не можна насиллям створити добробут,

      Нацизм не властивий цій добрій землі.