Врятуйте Бетмена. Андрей Кокотюха

задоволення. – Ми розбираємо просту задачку про погрози нашому Бетмену лише хвилин тридцять, а вже дуже далеко зайшли. Навіть договорилися до того, що проти Бетмена цілком може діяти ціла банда лиходіїв. Один лякає, підкидає записки з погрозами і лякає його сестру, а другий, який хоче зайняти місце Бетмена, все це придумує і зорганізовує. В цієї банди є щонайменше комп’ютер з принтером, а ще вони знають все про Миколу. Зокрема, те, що в нього є менша сестра. Вибач, Колю, таких подробиць я про тебе не знаю, хоча давно вчуся з тобою в одній школі.

      – Ти хочеш сказати… – обережно почав Микола.

      – Хочу, – випередив його питання Білан. – За тобою почали стежити, Колю. З того самого моменту, як ти записався в супергеройський список Бетменом. Правда, я поки не знаю, для чого комусь красти весь список. Зате ми досить швидко з’ясували: той, хто називається Джокером, готовий піти на будь-яку підлоту, аби позбутися Бетмена. Отже, скільки б народу не грало проти тебе, Миколо, ці люди, здається, дуже небезпечні. Погрожувати дитині можуть лише відморозки. Скажи? – Білан закликав у свідки Черненка.

      – Старий діло говорить, – погодився Денис. – Зловити їх, скільки б їх не було, і помідори повідривати.

      Слова, які мимоволі вирвалися в хлопця, помітно збентежили присутніх дівчат. І не тому, що вони ніколи нічого подібного не чули, на вулицях чути й гірші фразочки. Просто дотепер хлопці, особливо Черненко, якось намагалися стежити в присутності дівчат за мовою. Одначе цього разу обійшлося без зауважень. Бо дівчата теж поділяли Денисову думку і подумки навіть обзивали Джокера ще гіршими словами.

      – Тепер побудуємо логічний ланцюжок, – продовжив Максим, який на той час уже міцно осідлав свого улюбленого коника. – Миколо, в тебе, особисто в тебе, вороги є?

      – Ну-у… – Білоус замислено почухав лоба. – Може, ваш Ігор Нещерет. Я на нього колись карикатуру намалював. Не сам, мене, типу, попросили, і він сказав – по голові надає…

      – Надавав? – поцікавився Денис. – Той може, в принципі…

      – Та якось зам’ялося все… Може, дійшло до нього, що я не сам, не хотів…

      – Слухай, Миколо, – знову вступив Черненко. – Я тут тебе послухав: який ти, в хріна, Бетмен? Карикатуру намазюкав і тремтиш, щоб Нещерет тобі по голові не дав. Зробиш щось – і тут же виправдовуєшся. Натиснув на тебе придурастий Джокер – ти вже лапки склав і готовий відмовитися називатися Бетменом. Якого ти греця взагалі в супергерої записався?

      Білоус мовчав. Замість нього заговорив Максим:

      – А тут нема нічого дивного. Я хоч цими вашими суперменами примітивними не цікавлюся, а все ж типову для всіх історію знаю. В реальному житті суперлюди – тихі, скромні, мухи не образять. Хто такий Бетмен по життю, до речі?

      – Звати його Брюс Вейн, – охоче відповів Микола. – Він мільйонер, займається до того ж благодійністю. Але коли на Готем-сіті спускається темрява…

      – Все, можеш більше нічого не говорити. Бачу, як у тебе очі заблищали. Признайся зараз уголос, Колю, і соромитися тобі тут нема кого: ти також по життю скромний хлопчина, вмієш малювати,