Дороті та Чарівник у Країні Оз. Лаймен Фрэнк Баум

хустки також ні в кого не виявилося.

      – Ну що ж, – знизав плечима Чарівник. – Тоді, якщо дозволите, я скористаюся власним капелюхом. Тепер, шановна публіко, стежте за мною уважно. Як бачите, в рукавах у мене нічого немає і в кишені теж нічого не заховано. Ну і капелюх, зрозуміло, порожній. – Він зняв з голови капелюха, повернув його догори дригом і енергійно потряс.

      – Покажи-но мені, – зажадав Чаклун.

      Він взяв капелюха, ретельно оглянув його й повернув Чарівникові.

      – А зараз, – продовжував дідок, – я з нічого зроблю щось.

      Він поставив капелюха на скляну підлогу, виконав над ним кілька ритмічних па, потім підняв, і – під капелюхом з’явилося маленьке біле порося, розміром не більше за мишу, яке почало бігати, стрибати і тонесенько верещати.

      Публіка стежила за всім цим, затамувавши подих, бо ніхто з них ніколи не бачив свиней, ні великих, ні маленьких. Чарівник нагнувся, посадив крихітне створіння на долоню, вхопив його за голову великим і вказівним пальцями однієї руки, а за хвіст – пальцями другої й розділив навпіл, причому кожна половинка одразу перетворилася на порося, ціле й неушкоджене. Потім Чарівник пустив одного з них гратися на підлозі, а другого знову розділив навпіл. Це дивовижне заняття він продовжував доти, поки в нього під ногами не назбиралося цілих дев’ять крихітних поросят, які то верещали, то кумедно хрюкали.

      – Тепер, – сказав Чарівник, – створивши з нічого щось, я маю намір знову повернути його в ніщо.

      Із цими словами він зловив двох поросят і стиснув їх разом так, що вийшло одне порося. Потім піймав ще одне, притиснув його до першого, й воно зникло. Поступово всі дев’ять поросят зліпилися в одне. Чарівник накрив його капелюхом, зробив над ним таємничий жест, і, коли підняв, там нічого не було.

      Дідок розкланявся перед натовпом, котрий мовчки спостерігав за цими маніпуляціями, а Принц промовив своїм незмінно байдужим голосом:

      – Ти й справді великий чарівник, навіть могутніший за мого Чаклуна.

      – Недовго йому бути великим чарівником, – пробурчав Гвіг.

      – Чому це? – здивувався Оз.

      – Тому що я зупиню твоє дихання, – була відповідь. – А ти, як я зрозумів, настільки безглуздо влаштований, що не зможеш жити, не дихаючи.

      Оз не на жарт стривожився.

      – Скільки часу тобі на це знадобиться? – запитав він.

      – Близько п’яти хвилин. Отже, я починаю. Дивись на мене уважно.

      Він почав виробляти дивні рухи тіла перед носом Чарівника, але маленький чоловічок і не подумав на нього дивитися. Замість цього він розкрив свою шкіряну валізку, дістав з неї кілька гострих ножів і з’єднав їх один з одним, так що вийшла довга шабля. Залишилося прилаштувати держака, однак Оз відчув, що чари Чаклуна почали діяти й дихати йому стає дедалі важче.

      Тоді Чарівник кинувся вперед зі своєю шаблюкою, розмахнувся, крутнув її разів зо два над головою і завдав потужного удару, яким розсік Чаклуна навпіл.

      Дороті заверещала від жаху й закрила очі, а коли відкрила, то побачила