Земля мертвих. Жан-Кристоф Гранже

Читать онлайн.
Название Земля мертвих
Автор произведения Жан-Кристоф Гранже
Жанр Полицейские детективы
Серия
Издательство Полицейские детективы
Год выпуска 2018
isbn 978-617-12-6922-4, 978-617-12-6692-6, 978-617-12-6920-0, 978-617-12-6921-7



Скачать книгу

він на касі.

      Він не хотів привертати до себе уваги, а показувати поліційне посвідчення – і поготів. Головна мета: дістатися до невеличких червоних картин. А далі буде видно, чи зможе він про щось довідатися від охоронців. Але без допомоги іспанської поліції далеко не заїдеш. Крім того, він узагалі міг помилитися в своїх припущеннях.

      – ¿Quieres entrar?[42]

      Швейцар у лівреї вказав йому на старовинний ліфт, у якому він побачив поруччя із чорного кованого заліза і дверцята з лакованого дерева. Корсо погодився: картини Ґойї містилися на четвертому поверсі.

      За кілька секунд його перенесли до іншої епохи. Облицьовану панелями кабіну облаштували чорною лавою, перламутровими кнопками керування й огранованими з боків дзеркалами, що відбивали світло в напрямі сходової клітки.

      Корсо усміхнувся й знову відчув упевненість у своїх діях. З кожним поверхом він дедалі більше наближався до химерного всесвіту злочинця.

      22

      Корсо перетнув перший зал, у якому зберігалися релігійні полотна Золотого століття. В наступному панували зображення іспанських придворних тієї ж доби: фрези, камзоли й перли… Кілька туристів походжали туди-сюди з тим зосередженим виразом обличчя, який буває в прочан, коли вони, нарешті, потрапляють у святе місце. В шортах і сандалях вони мали трохи кумедний вигляд, але не кращий за тих, хто посеред літа одягається в усе чорне, як на фестиваль Геллфест.

      У третьому залі він відшукав червоні картини, що висіли вряд і губилися на великій білій стіні. Важко було помилитися щодо їхньої вартості: оксамитовий шнур не дозволяв підходити надто близько. Корсо ніколи не замислювався над тим, який вони мали розмір, хоча в описах він чітко вказувався, і тепер картини здавалися крихітними. Імовірно, заввишки менше 50 сантиметрів і ледь чи 30 – завширшки. Щоразу, коли він до них нахилявся, картини вражали й лякали ще більше. Суцільні згустки насилля.

      У підписах просто зазначалося: «Pintura roja n° 1», «Pintura roja n° 2», «Pintura roja n° 3», але Корсо перед тим читав, що історики-мистецтвознавці охрестили їх відповідно: Крик, Чаклунка, Мертвий

      Крайня з правого боку картина зображала пошрамоване обличчя, що, очевидно, і надихнуло Ніниного душогуба. Каторжанин або в’язень; у нижній частині полотна в очі впадали чорні кайданки й ланцюги. Кінчики рота розтягувалися від захланного сміху аж до вух – водночас рана й виклик. Годі було збагнути, чи той чоловік страждає, чи тішиться. Зболена міна – диявольська гримаса, від якої серце кров’ю обливалося, – повною мірою зіграла на двозначності. З нетрів страждання посвячений вдивлявся у вас і сміявся з вашої необізнаності…

      Але найбільше дивував – і найсильніше вабив до себе – панівний пурпур полотна. Пика із роззявленим ротом вигулькувала на червонястому тлі, мов грудка землі з брудної калюжі. Вона ніби відокремлювалася від неї повільно, невблаганно – так само колись у кюветах для хімічної обробки поступово виступало зображення на папері для плівкових фотографій.

      Співвідношення



<p>42</p>

Хочеш зайти? (ісп.).