Аутсайдер. Стивен Кинг

сказав Семюелз.

      – Тільки не для тебе, – широко всміхнувся Гові Ґолд.

      «О третій», – подумав Ралф. Майже в той самий час, коли Арлін Стенгоуп бачила, як Террі кладе велосипед Френка Пітерсона в крадений білий фургон, а тоді їде геть із хлопчиком на пасажирському сидінні. Ні, не майже. Місіс Стенгоуп сказала, що чула дзвін ратуші – рівно третя дня.

      – Доповідь була у великій конференц-залі «Шератону»? – спитав Ралф.

      – Так. Та, що навпроти бенкетної зали.

      – І ти певен, що початок був о третій.

      – Ну, саме тоді голова ВАТШ узяла вступне слово. І бубоніла хвилин десять.

      – Угу, і скільки тривала промова Кобена?

      – Здається, хвилин сорок п’ять. Після того він відповідав на запитання. Коли ми закінчили, було десь о пів на п’яту.

      Думки в голові Ралфа крутилися, мов папірці, що їх підхопив протяг. Він не пригадував, коли востаннє почувався таким спантеличеним. Вони мали б заздалегідь перевірити пересування Террі, та планували свої дії на нараді в понеділок зранку. Він, Семюелз і Юн Сабло з Поліції штату постановили, що питання про Мейтленда до його арешту могли б наполохати дуже небезпечного чоловіка. І вони здавалися зайвими, зважаючи на докази. Проте зараз…

      Ралф глянув на Семюелза і збагнув, що допомоги від нього не буде. На обличчі прокурора змішалися підозра й невтяма.

      – Ви зробили дуже прикру помилку, – сказав Ґолд. – І ви, джентльмени, самі це бачите.

      – Жодних помилок, – відповів Ралф. – У нас є відбитки, є свідки, що його знають, і вже дуже скоро в нас будуть перші результати ДНК-тесту. Збіг поставить крапку в цьому питанні.

      – А, та в нас невдовзі теж дещо з’явиться, – сказав Ґолд. – Поки ми тут розмовляємо, до справи взявся мій детектив, і шанси на успіх високі.

      – Що? – рявкнув Семюелз.

      – Навіщо псувати сюрприз? – усміхнувся Ґолд. – Спершу подивимося, що там розвідає Алек. Якщо мій клієнт усе правильно мені розповів, то, гадаю, у вашому човні з’явиться ще одна пробоїна, Білле, а човен уже й так нівроку протікає.

      Згаданий вище Алек був Алеком Пеллі, детективом з Поліції штату на пенсії, який тепер працював тільки на юристів, що розслідують кримінальні справи. Коштував він дорого і роботу виконував добре. Якось за чаркою Ралф спитав у Пеллі, чому той перейшов на Темний бік.[55] Пеллі відповів, що у свій час засадив за ґрати принаймні чотирьох чоловіків, у чию невинність тільки потім увірував, тож треба спокутувати провину. «А ще, – сказав тоді він, – пенсія – паршива штука, як не вмієш грати в гольф».

      Дарма зараз міркувати, за чим цього разу погнався Пеллі… якщо покласти, що то не якась химера чи адвокатський блеф. Ралф уважно роздивлявся Террі, знову шукав провину, та бачив лише занепокоєння, злість і спантеличення – вираз чоловіка, якого заарештували за щось таке, чого він не робив.

      Тільки він зробив-таки, про це свідчили всі докази, й останній цвях у його домовину вб’є ДНК. Його алібі було майстерно склепаним

55

Імовірно, вислів походить зі всесвіту кіноепопеї «Зоряних війн»; означає протилежний бік будь-якої справи, де більше вигоди й усіляких «плюшок».