Круговерть. О. Генри

варто сперечатися. Але, любі мої родичі за лінією Адама та Єви, ви надто поквапитеся, якщо тицьнете пальцем у мапу зі заявою: «У цьому місті не може бути жодної романтики, бо що в ньому може статися?» Атож, це сміливий, але необачний вчинок – кинути одним реченням виклик історії, романтиці, Ренду та Мак-Неллі[65].

      «Нешвілл – місто, логістичний порт і столиця штату Теннессі; розташоване на річці Кемберленд і на перетині шляхів залізниці Північна Кароліна – Сент-Луїс і Луїсвільсько-Нешвільської залізниці. Це місто вважається найважливішим центром освіти на Півдні».

      Я зліз із потяга о восьмій вечора. Марно намагаючись знайти прикметники в лексиконі, змушений вдатися до термінології фармацевтів.

      Візьміть 30 часток лондонського туману, десять часток малярії, 20 часток витоку газу; 25 часток роси, зібраної на цегельні при сході сонця і 15 часток запаху козолисту. Усе перемішати.

      Ця суміш дасть вам приблизне уявлення про дощ у Нешвіллі. Він не такий запашний, як нафталінові кульки, і не такий густий, як горохова зупа, але й цього досить – дихати можна.

      Я їхав до готелю в якомусь візку. Мені довелося докласти зусиль, аби не подертися на дах і не зімітувати Сідні Картона[66]. Цей транспорт тягнув звір із минулої епохи, а керувало ним щось темне й емансиповане.

      Я був втомлений і засинав на ходу, тому коли нарешті дістався готелю, то поспіхом заплатив возію п’ятдесят центів, які вимагала ця істота, а чайові були такі самі. Я знав їхні звички, але дуже не хотів почути, як воно скаржиться на старого господаря або патякає про те, як жилося «до війни».

      Цей готель був унікальним, його описували як «оновлений». Це означало: на 20 тис. доларів нових мармурових колон, керамічної плитки, електричних світильників і мідних плювальниць у вестибюлі, а також новий Розклад руху та по літографії якоїсь гори в Джорджії у кожному просторому номері нагорі. Керівництво поводилося бездоганно, обслуговування – взірець вишуканої південної люб’язності, службовці такі самі повільні, як і равлики, і такі ж сердешні, як Рип ван Вінкль[67]. А харчування вартувало подорожі за тисячу миль. У світі немає ще одного такого готелю, в якому можна скуштувати курячої печінки en brochette[68].

      За вечерею я спитав у темношкірого офіціанта, чи в місті хоч щось відбувається. Він серйозно обміркував моє запитання з хвильку, а потім відповів:

      – Правду кажучи, шефе, думаю, що після заходу сонця тут нічого не відбувається.

      Захід сонця стався, але світило потонуло в дощі задовго до цього. Тому в цьому видовищі мені було відмовлено. Але я вийшов надвір у дощ, аби переконатися, чи немає там усе ж чогось цікавого.

      «Воно збудоване на горбистій місцевості, і його вулиці освітлюють електрикою на суму 32 470 доларів на рік».

      Коли я покинув готель, почалися міжетнічні сутички. На мене накинулася юрба бедуїнів, або арабів, або зулусів, озброєних… ні, я з полегшенням побачив, що в їхніх руках були не рушниці, а батоги. І я також побачив стихійний караван із чорних, незграбних шкарабанів, із який лунали заспокійливі вигуки:

      – Довезу

65

Видавництво Ренда та Мак-Неллі випускало географічні атласи, мапи та путівники.

66

Сідні Картон – персонаж роману Чарльза Діккенса «Повість про два міста».

67

Рип ван Вінкль – персонаж однойменної новели Вашинґтона Ірвінґа.

68

En brochette (франц.) – на шпажці.