Щасливий принц. Оскар Уайльд

Стриж впурхнув до кімнати і поклав рубін на столик поруч із наперстком. Потім він описав коло над ліжком, овіявши крилами розпашіле чоло дитини.

      – Як прохолодно, – мовив малий. – Певно, мені краще. – І він солодко задрімав.

      А Стриж повернувся до Щасливого Принца і розповів йому про все.

      – Дивна річ, – зауважив він, – мені зараз тепло, хоч надворі така холоднеча.

      – Це тому, що ти зробив добро, – відповів Принц.

      І маленький Стриж задумався, а потім заснув. Від думок його завжди хилило на сон.

      Коли розвиднилося, він полетів на річку скупатись.

      – Яке цікаве природне явище, – сказав Професор орнітології, побачивши його з моста. – Стриж узимку! Неймовірно!

      І він написав про це довгого листа в міську газету. Потім цього листа цитували скрізь та усюди – адже в ньому було так багато незрозумілих слів.

      – Сьогодні я будь-що полечу до Єгипту, – вирішив Стриж і став радо чекати подорожі. Він відвідав усі пам’ятники в місті й довго сидів на церковному шпилі. Стрічні горобці, побачивши його, цвірінчали: «Який незвичайний гість!» І це його неабияк тішило.

      Коли зійшов місяць, він повернувся до Щасливого Принца.

      – Може, у тебе є якісь справи в Єгипті? – гукнув він. – Я відлітаю сьогодні!

      – Стрижику, Стрижику, маленький Стрижи-ку, – мовив Принц, – а чи не можеш ти лишитися ще на ніч?

      – В Єгипті на мене чекають, – відказав Стриж. – Завтра мої друзі полетять до Другого водоспаду. Там у болотних заростях ніжаться гіпопотами, а на великому гранітному троні сидить бог Мемнон. Всю ніч він дивиться на зорі, а коли зійде вранішня зірка, він вітає її радісним криком – і поринає в мовчання знову. А опівдні до води приходять леви. Шкура в них жовта, очі – мов зелені берили, а їхнє ревіння заглушає навіть шум водоспаду.

      – Стрижику, Стрижику, маленький Стрижи-ку, – заговорив Принц, – далеко звідси, у місті, на горищі одного з будинків, я бачу молодого хлопця. Він схилився над столом, заваленим паперами, а поруч з ним у бокалі – букетик зів’ялих фіалок. Його каштанове волосся в’ється кучерями, його вуста червоніють, мов гранати, а очі в нього великі й замріяні. Він намагається закінчити п’єсу для директора театру, але надто змерз, щоб написати бодай рядок. Йому холодно в нетопленій кімнаті, і від голоду па-морочиться в голові.

      – Я залишуся ще на одну ніч, – сказав Стриж, бо серце мав справді добре. – Віднести йому рубін?

      – На жаль, у мене більше немає рубінів, – відповів Принц. – Єдине, що я можу віддати, – це мої очі. Вони зроблені з коштовних сапфірів, здобутих в Індії тисячі років тому. Вийми один з них і віднеси цьому юнакові. Він продасть камінь ювеліру, купить собі їжі та дров і закінчить п’єсу.

      – Любий Принце, я не можу цього зробити, – мовив Стриж і заплакав.

      – Стрижику, Стрижику, маленький Стрижи-ку, – умовляв його Принц, – зроби, як я тобі кажу.

      Тоді Стриж виклював у Принца одне око і полетів на горище, де жив студент. Він легко пробрався до кімнати крізь шпарину в стелі. Юнак сидів,