Ялта. Ціна миру. Сергей Плохий

тисяч людей зібралися біля Південного портика Білого дому. Ще три тисячі глядачів стояли віддалік, за огорожею, у пальтах та калошах – сніг, який почав падати попередньої ночі, перетворився на крижаний дощ. Однак натовп не збирався розходитися, не побачивши того, для чого прийшов. Нагода була безпрецедентною для американської історії. Двадцятого січня 1945 р. президент США присягав учетверте. Ті з натовпу, хто чув про погіршення здоров’я Франкліна Делано Рузвельта, могли нарешті самі вирішити, чи президент, якому залишалося лише десять днів до шістдесят третього дня народження, фізично придатний для того, щоб керувати державою ще чотири роки.

      Опівдні, коли на балконі Білого дому нарешті розпочалася церемонія інавгурації, президент, одягнений у синій костюм та з непокритою головою, піднявся на ноги і рушив на подіум із допомогою старшого сина Джеймса, тридцятисемирічного полковника морської піхоти, який приїхав у відпустку зі служби у Тихому океані. Рузвельта привітали бурхливими оплесками. Лише ті, хто перебував на балконі, могли бачити, наскільки важко йому було підвестися і пройти навіть невелику відстань у важких ортезах на всю довжину ніг. Тіло президента трусилося. Джеймс пізніше сказав батькові, що той мав жахливий вигляд.

      Коли оплески стихли і Рузвельт почав говорити, він зосередився не на війні, яку його держава вела на двох фронтах у Європі та Азії, і не на перемозі, яку ще треба було здобути. У промові йшлося про мир, який настане після перемоги. «У наступні дні й роки ми працюватимемо над справедливим і почесним миром, міцним миром, так само як сьогодні ми працюємо і боремося за повну перемогу у війні», – заявив президент, стоячи обличчям до поривчастого зимового вітру. «Ми можемо досягти такого миру і досягнемо його. Ми прагнутимемо досконалості», – пообіцяв він нації. Потім тон Рузвельта став обережнішим: «Ми не досягнемо його негайно, але все ж таки будемо його прагнути. Можливо, помилятимемося, але в жодному разі наші помилки не повинні бути наслідком слабкодухості чи відмови від моральних принципів». Він уважав, що знає, як досягти мети. «Ми усвідомили просту істину, яку висловив Емерсон, а саме, що «єдиний спосіб отримати друга – це самому стати другом». Ми не здобудемо тривкого миру, якщо підходитимемо до нього з підозрою, недовірою або страхом. Ми можемо здобути його лише в тому випадку, коли діятимемо з розумінням, упевненістю і сміливістю, що випливатимуть із наших переконань».

      Це була найкоротша інавгураційна промова Рузвельта, яка складалася лише з 573 слів. Стан здоров’я президента й негода не дозволили йому говорити довше, але стислість промови допомогла підкреслити наскрізну мету його четвертого й останнього президентського терміну. Його думки були зосереджені на мирі, який мав стати справедливим і довговічним, а не звичною прелюдією до чергової війни. Приватно Рузвельт також висловлював занепокоєння, чи проживе достатньо довго, щоб гарантувати цей мир. «На початку січня, – як згодом згадувала Елеонора Рузвельт, –