Метод великого пряника. Роман Тарасенко

health, професор, директор Державного бюджетного закладу охорони здоров’я «Науково-практичний центр медичної радіології Департаменту охорони здоров’я Москви», головний спеціаліст із променевої діагностики ДЗМ, президент European Society of Medical Imaging Informatics

      Від видавця

      Ви, певно, помічали: одні люди завиграшки досягають успіху, а в інших, як не намагайся, справи не йдуть на лад. Мене дуже цікавило питання: що не так із тими, хто раз у раз зазнає невдачі?

      Питання виникло не на порожньому місці. Я й сама іноді почувалася маленькою конячкою, яка ходить по колу. День у день втома накопичувалася, а відпустка й вихідні вже не допомагали відновити сили. Нові проекти стояли на черзі в очікуванні, коли ними займуться. Відчуття провини за невиконані завдання й думка «я не впораюсь» заважали спати ночами. Які вже тут успіхи.

      Був саме такий період, коли мені надіслали рукопис цієї книжки. Починаю читати й розумію: автор описує саме те, що зі мною відбувається. І не просто описує, але ще й із наукової точки зору пояснює причини того, що відбувається. А найголовніше – розповідає, що я роблю не так і як робити правильно!

      Цю книжку обов’язково треба прочитати всім, хто хоче досягати своїх цілей і отримувати при цьому задоволення від життя і роботи. Ви зрозумієте, що вам заважає домогтися свого. І зробите це.

Олена Чуланова, директорка видавництва«СилаУма Паблишер»

      Передмова

      Про особисту ефективність написано тисячі книжок, та люди все одно і досі не знають, як домагатися своїх цілей. Ми не робимо того, що треба, щоб отримати те, чого ми хочемо. Іноді робимо, та швидко кидаємо. Іноді виявляємо, що зробили не те. Іноді хочемо робити, але немає часу. Іноді є час, але немає сил. Іноді є сили й час, але незрозуміло, що робити, а коли стає зрозуміло, виявляється, що знову немає часу або сил. Чому так виходить?

      Коротка і проста відповідь: причина особистої неефективності – обмежені внутрішні ресурси. Розгорнута відповідь: ми не вміємо керувати обмеженими внутрішніми ресурсами так, щоб отримувати бажане легко й просто, а на складні й довготривалі дії люди просто не здатні.

      Від печерних часів генетично людина майже не змінилася. Ми все ще розраховані на слабкі довготривалі та сильні короткочасні навантаження. Коли ми навантажуємо себе сильно й надовго, енергія швидко вичерпується – і продуктивність падає майже до нуля.

      Знання, енергія та час – три головні обмеження особистої ефективності. Знання істотно заощаджують енергію і час, тому були, є і будуть на першому місці. Наявність енергії (внутрішніх ресурсів організму) важливіша, ніж наявність часу, адже часу більше, тому енергія на другому місці за важливістю, а час – на третьому. Хоча знання й енергія є найважливішими, час – це єдиний невідновлюваний ресурс, тому він завжди замикатиме трійцю головних обмежень.

      Висока особиста ефективність – це успішне керування особистими обмеженнями. Щоразу вас обмежує щось одне: або знання, або енергія, або час. Найбільша проблема в конкретний момент полягає або в тому, що ви чогось не знаєте, або в тому, що у вас немає сил зробити те, що треба, або вам не вистачає часу – об’єктивно чи тому, що ви погано плануєте справи. Усуваючи найбільше обмеження на поточний момент, ми рухаємося вперед і тим самим розширюємо свої можливості.

      Ця книжка навчить вас бути ефективним в умовах обмежених знань, сил і часу. Ви дізнаєтесь, як досягати великих цілей, рухаючись маленькими кроками, і чому, з точки зору нейробіології, це найбільш правильний, простий, легкий і приємний спосіб отримати бажане.

Із повагою, Роман Тарасенко, маркетолог, спікер, бізнес-тренер

      Розділ 1

      Зустріч із монстром

      1.1. Було страшно

      Зір є важливішим за інші відчуття, на нього витрачається майже половина ресурсів мозку.

© Джон Медіна, біолог-еволюціоніст

      Одного разу я побачив монстра. Справжнього страшного монстра. Я йшов пізно ввечері вулицею і раптом помітив, як він ховається в тіні дерева. Я зупинився й декілька секунд не міг повірити своїм очам: за десять метрів від мене стояла потворна горбата істота, що була вищою від мене на кілька голів. Я виразно бачив її довгі кінцівки. Її паща була роззявлена і здалеку нагадувала собачу. Мені здалося, що страховисько поволі рухається в мій бік, хоча в темряві було важко зрозуміти, чи так це, і я застиг на місці.

      Серце почало шалено калатати. Здається, я перестав не лише рухатися, але й дихати. В той момент я усвідомив, що не розумію, що відбувається. Я, доросла 25-річна людина, яка не вірить у монстрів, не захоплюється наркотиками й алкоголем, дивлюся на страховисько. Невже вони й насправді існують? Думки в моїй голові пролітали одна за одною з шаленою швидкістю. Що робити? Стояти, тікати, лежати, кричати?

      Секунди тяглися, немов години, й мені ставало дедалі моторошніше: з одного боку, я відмовлявся вірити в те, що бачив, та з іншого – ось воно, страховисько, стоїть за кілька метрів від мене. Я не знав, що робити. Боячись, щоб монстр не накинувся, якщо я поворухнуся або