Сестри-вампірки 1. Надя Фендрих

фотографії, якщо на них не видно нареченого!

      – Що ж тут незрозумілого, тоді цифрових фотиків і в заводі не було. Фотоапарати були дзеркальними, а якщо вампіри не віддзеркалюються, то й засняти їх було неможливо.

      Сільванія зажурено кивнула. На неї завжди навіювала смуток світлина, де поруч із мамою стояв чорний костюм, а в повітрі над ним висів циліндр. Уже на її-то весільних знімках такого точно не буде. По-перше, вона – напіввампір, а отже, її видно у дзеркалі, хоч і трохи розмито. По-друге, вона-то обов’язково простежить за тим, щоб на святі було вдосталь цифрових фотоапаратів.

      Заплющивши очі, Сільванія уявила свою весільну сукню. Вона неодмінно буде кремово-білою, з мереживом і шелесткими рюшами, підперезана темно-червоною стрічкою. На голові у Сільванії буде фата з найтоншого шовку, і в найбільш зворушливий момент наречений підніме її, щоб поцілувати… Тут, щоправда, була маленька проблемка. Ні-ні, з вибором туфель вона ще як-небудь упорається. Дещо складніше знайти нареченого, який відповідав би і сукні, і туфлям! Сільванія зітхнула. Серед друзів і родичів вона мала славу експерта з любовних справ, але, якщо відверто, добре розумілася лише на тих пристрастях, що розпалювалися на сторінках її улюблених книг. Ах, якби ж познайомитися в Німеччині з якимось хлопцем і закохатися в нього по самі вуха…

      – Гей, чи не надумала ти поспати? – перервав солодку напівдрімоту голос Даки. Цієї миті тато різко розвернув вантажівку, і пасажирів разом із альбомом за інерцією відкинуло вбік.

      – Ой-ой-ой! – вигукнула Сільванія.

      – Усе гаразд? – занепокоївся Міхай.

      – Цілком, – запевнила Дака і знову вмостилася на лежанці. Вона зовсім не була проти невеличкого струсу. Але хіба можна було це порівняти з польотом над землею? Взагалі вона не розуміла, чому потрібно їхати до Німеччини на автівці, якщо можна полетіти. Ні-ні, не на літаку – вони ж не люди. Точніше, вони ж тільки напівлюди. Замість того, щоб трястися зараз у старій вантажівці, Дака воліла би полетіти до Німеччини вдвох із татом повітрям. Тим паче це послугувало би чудовим тренуванням перед великим транс’європейським польотом, до якого Дака готувалася вже давно.

      Сільванія обсмикнула спідницю. Ніколи не знаєш, де натрапиш на чоловіка своєї мрії… А що, як завтра вона вийде з вантажівки, а він як уродився, стоїть і чекає на неї? І ось тоді зім’ятий одяг буде зовсім не до речі.

      Вона прилягла поруч із сестрою і знову розгорнула фотоальбом.

      – Дивись, наш клас!

      – Ага, і всіх, до слова, видно! Ось що значить цифровий фотоапарат, – зауважила Дака.

      Вони мовчки розглядали світлину. Однокласники на ній радісно всміхалися, поблискуючи іклами.

      Раптом Дака відчула, як до горла підступив клубок.

      – Знаєш, а я за ними вже сумую, – прошепотіла вона.

      – Зате незабаром ми знайдемо нових друзів серед людей, – впевнено сказала Сільванія.

      – Фу, – скривилася Дака.

      Хіба знайде вона в Німеччині таких