Поїзд о 4.50 з Педдінгтона. Агата Кристи

самого кольору, що й кора дерева, світло-брунатного кольору. Люсі дивилася на нього протягом якоїсь миті, потім дістала з кишені ножиці й перерізала навпіл. Ту половинку, яку вона взяла собі, поклала до конверта, що був у неї в кишені. Потім спустилася по крутому схилу, намагаючись знайти щось іще. Вона пильно обдивлялася жорстку траву, яка росла попід насипом. Їй здалося, вона розгледіла слід, який хтось залишив, ідучи крізь високу траву. Але той слід був ледь помітний – далеко не такий виразний, який залишала за собою вона сама. Певно, він утворився чималий час тому й був надто мало помітний, аби вона могла бути переконаною, що це не гра її уяви.

      Люсі розпочала ретельні пошуки в траві біля підніжжя насипу, навпроти зламаного колючого куща. Зрештою її пошуки були винагороджені. Вона знайшла емальовану коробку з компактною пудрою, невеличкий дешевий предмет. Загорнула у свою хусточку й поклала до кишені. Потім продовжила пошуки, але не знайшла більше нічого.

      Наступного полудня вона сіла за кермо свого автомобіля й поїхала навідати хвору тітку. Емма Крекенторп сказала їй своїм лагідним голосом:

      – Не поспішайте повертатися назад. Ми вас не чекатимемо раніше обіднього часу3.

      – Дякую, але я повернуся не пізніше шостої години.

      Будинок під номером 4 по Медісон-роуд був маленьким сірим будинком на маленькій сірій вулиці. Проте його вікна були завішені чистими ноттінґемськими шторами, його білі парадні сходи були начищені до блиску, як і добре відполірована ручка дверей. Двері відчинила висока жінка з похмурим поглядом, у чорній сукні, з великим вузлом чорного волосся на голові.

      Вона подивилася на Люсі підозріливим поглядом, перш ніж провела її в дім, до міс Марпл.

      Міс Марпл розташувалася в задній вітальні, вікна якої виходили на невеличкий і добре доглянутий садочок. Кімната здавалася до неможливості чистою, з безліччю мат і серветок, великою кількістю китайських прикрас, з гарнітуром якобістських меблів і двома великими папоротями у вазонах. Міс Марпл, чия увага була захоплена плетінням, сиділа в глибокому кріслі біля вогню.

      Люсі увійшла до кімнати й зачинила за собою двері. Вона сіла в крісло навпроти міс Марпл.

      – А ви, либонь, мали рацію, – сказала вона.

      Вона показала свої знахідки й розповіла, як вони потрапили їй до рук.

      Легка барва втіхи зафарбувала щоки міс Марпл.

      – Можливо, мені не слід так себе почувати, – сказала вона, – але приємно сформулювати теорію й потім переконатися, що вона відповідає дійсності.

      Вона помацала пальцями невеличкий клапоть хутра.

      – Елспета сказала, що на жінці було пальто зі світлого хутра. Я думаю, пудрениця була в кишені пальта й випала звідти, коли тіло покотилося вниз по схилу. Пудрениця не має жодних прикметних ознак, але вона може допомогти. Ви не забрали звідти все хутро?

      – Ні, половину я залишила на колючці куща.

      Міс Марпл схвально кивнула.

      – Правильно зробили.

3

Тобто близько сьомої години вечора.