Зверобій. Джеймс Фенимор Купер

тобі ця ідея, Гаррі, га?

      – Чудово! – з готовністю кивнув Непосида. – Це як відтяти пару вовчих вух. Адже вони нам вороги…

      – Цей напад може закінчитися для них так, як їм і не снилося! – Гаттер уже не приховував нетерплячки. – А ви, Звіробою, з нами? Гроші можна добувати не лише полюванням.

      – Я іншої думки і не приховую цього. – Звіробоєві геть не сподобався намір Плавучого Тома. – Ні! Це був розвідувальний загін. Цілком можливо, що ірокези випадково на нас натрапили. На березі – якщо вони розбили там табір – можуть бути жінки й діти. Зазвичай ірокези знімаються з місця всім племенем…

      – Тим краще! – холодно мовив Гаттер. – Колонія платить однаково за будь-який скальп.

      – Іще раз ні! Я не поділяю вашого прагнення, містере Гаттер, заробити гроші вбивством. Рушайте самі, якщо вже вирішили, а своїх дочок залиште під мій захист. Скажу прямо, ваш намір ганебний і вкрай небезпечний! – Мисливець спробував піти, проте Непосида міцно схопив його за плече.

      – Гей, не гарячкуй, хлопче, і не вдавай із себе янгола. Війна все списує… Дай відповідь, коли ти такий мораліст, чому ти не вважаєш ганьбою те, що твої делавари нападають на табір супротивника? Мінги хотіли пролити нашу кров – про це ти думав? А ми ж їх і пальцем не торкнули!

      – Це інше. – Звіробій спохмурнів і спокійно продовжив: – Прибери руку, Гаррі. Я попливу з вами, бо певен – не все так просто там, на березі, і без мене ви вскочите в халепу. Але передусім – і це головне – необхідно якнайшвидше перегнати до Замка Томові човни, доки їх не знайшли ірокези…

      Після короткого обговорення деталей експедиції Непосида відвів мисливця попоїсти, а старий затримався на платформі. На порозі він зіткнувся з молодшою донькою і мимоволі обійняв, поглянувши на її лагідне личко.

      – Ти сумніша, ніж зазвичай, Гетті, – тихо мовив старий. – Усі ми щойно уникнули великої небезпеки, тож нам слід радше радіти, ніж сумувати.

      – Ти не зможеш так учинити, тату. – Дівчина випручалась, але потім притислася до батькових грудей і палко зашепотіла: – Послухай мене! Ти задумав лихе і втягуєш у цю справу Непосиду. Ви не повинні, ви не маєте так робити…

      – Про що ти, Гетті? – Гаттер терпляче погладив її по голові. – Негарно підслуховувати чужі розмови. Дурненьке дитя… ти багато чого не розумієш.

      – Ти штовхаєш Гаррі на вбивство!

      – Тихше, заспокойся, – набурмосився старий. – Іде війна, ти же знаєш, на нас напали дикуни…

      – Тату! Я чула, що казав Звіробій. Треба бути добрішими… і сестра каже, що нападати на індіанців несправедливо й небезпечно, а Джудіт розумніша за мене. Не проливай людську кров!

      – Може, твоя сестра й розумніша, проте в цьому домі все вирішую я. Отож заспокойся, – м’яко повторив Гаттер. – Ходи до себе, доню, мені треба поговорити з Джудіт, ми незабаром відпливаємо. Ви залишаєтесь удвох у Замку, тому мені треба дещо з нею обговорити…

      Чоловіки полишили Замок Водяного