Одна хвилина для нісенітниць. Ентоні де Мелло

каррі з паровим рисом? – здивувавшись її відповіді, спитав Майстер.

      – В жодному разі, якщо ви з цього автобуса. Можете взяти бутерброди. Я готувала ці страви увесь ранок, а на те, щоб з’їсти їх, у вас є не більше десяти хвилин. Я не хочу, щоби ви їли те, чим не зможете по-справжньому насолодитися, через брак часу.

***

      У Майстрові не було нічого бундючного чи пафосного. Дикий, розкотистий регіт повсякчас переривав його мову, що неабияк бентежило тих, хто сприймав усерйоз власну духовність – і самих себе.

      Один розчарований відвідувач висловився про нього так:

      – Цей чоловік – блазень!

      – Аж ніяк, – сказав у відповідь Майстрів учень. – Ти не помітив головного: блазень заставляє тебе сміятися над ним, а Майстер робить так, щоби ти посміявся над собою!

***

      – Як можна навчитися довіряти Провидінню?

      – Довіряти Провидінню, – сказав Майстер, – все одно, що зайти в дорогий ресторан, не маючи жодного цента в кишені, і з’їсти десяток устриць з надією знайти перлину, щоби оплатити рахунок!

***

      Учнів обурювало, що всяке релігійне поклоніння Майстер вважав за непотріб.

      «Знайдіть собі об’єкт для величання, – постійно повторював він, – і ви благочестиво відвернете свою увагу від того, що є суттєво важливим, а саме від усвідомлення, яке веде до любові».

      Одному відвідувачеві, який, побачивши Майстра, ніяк не міг прийти до тями від благоговійного захвату, Майстер запропонував банан. Але відвідувач прийняв банан із такою поштивістю, що навіть не знав, що з ним робити.

      Коли Майстрові сказали про це, він відповів у характерній для себе манері:

      – Скажіть тому телепневі, щоби він його з’їв.

***

      Один новоприбулий учень так сказав іншому, більш досвідченому:

      – Скажи, це правда чи це мені здається, що я ще так мало отримав, живучи поряд із Майстром?

      – Може, це від того, що ти прийшов навчатися у нього духовної науки?

      – А за чим же, дозволь спитати, прийшов сюди ти?

      – Аби побачити, як він зав’язує поворозки на сандалях!

***

      Було справжньою насолодою споглядати, як Майстер виконує найпростіші дії: сидить чи ходить, чи п’є чашку чаю або відганяє муху. Була якась граціозність у всьому, що він робив, від чого здавалося, що він живе у повній гармонії з Природою, немовби ці його дії виконувалися не ним самим, але Всесвітом.

      Якось, коли він отримав посилку, його учні, немов зачаровані, спостерігали за тим, як він поштиво розв’язав мотузку, розвернув папір обгортки й дістав її зміст – ніби цей пакет був живою істотою.

***

      Одна вірянка повідала Майстрові, що цього ранку ходила сповідатися.

      – Навіть не уявляю собі, що ти здатна скоїти тяжкий гріх, – сказав Майстер. – У чому саме ти сповідалася?

      – Якось розлінувалася й не пішла у неділю на месу, а одного разу посварилася із садівником. А було таке, що навіть вигнала свою свекруху з хати аж на цілий тиждень.

      – Але ж це сталося п’ять років тому, чи не так? Певно, ти вже давно у цім висповідалась.

      – Так-так. Але