Міфи та легенди українців. Отсутствует

Адаме: не хотів-єсь шануватись, так тепер кровавим потом іди дороблятися хліба!

      Та й вигнав його із раю аж на саму землю.

      Як з’явилася коняка

      Ото засіяв Адам, запрігся в борону та й волочить. І так-то йому тяжко тую борону тягнути, а чорт іззаду сидить на бороні та й сміється…

      І поглянув Господь та й каже до свого ангела:

      – Бачиш, – каже, – того чорта на Адамовій бороні?

      – Бачу, – каже.

      – Піди ж, – каже, – та зроби з того чорта коняку для Адама!

      Ото ангел і пішов, та як закинув на чорта оброть, то так з него і сталася коняка. Тогді ангел і каже до Адама:

      – Розпрягайся, чоловіче, та запрягай коня! Господь дає тобі худобину!

      Ото з тої коняки і почалися наші коні.

      Смерть

      Жиє собі Адам. Ото вже його Господь і діточками поблагословив, така-то йому втіха та радість, що, здається, вічно хотів би жити, а до того ще й здоров’я йому служило. Ото й говорить Адам до Бога:

      – Боже, Боже! Не умру я, бо я сильний чоловік!

      – Сильний ти, сильний, – говорить йому Бог, – а все-таки умерти мусиш! Заболить у тебе голова, защемлять руки, заломить тобі ноги, і ти таки умреш.

      Не вірив Адам, поки був молодий, а прийшла пора – мусив повірити. Розболілась голова, розщемілись кості, – сказано, у старого. Бачить Адам, що недалеко до смерті, та й каже до свого сина:

      – Сину, – каже, – сину! Піди, – каже, – до раю та принеси мені звідти золотого яблучка, бо отеє вже находить на мене остатня година!

      Пішов син до раю, але замість яблучка приніс тілько прута, яким Бог Адама виганяв із раю. Адам і казав зробити з него три обручі і положити на голову. Але де вже від смерті та що поможе! Воно-то голова ніби й перестала боліти, а вмерти все-таки вмер. І як умер він із тими обручами, так його з ними і поховали, і ото з тих обручів і виросло три дерева – кипарис, кедрина і треблаженне древо.

      Потоп

      Одного часу задумав Господь затопити землю і витопити всіх людей, які тілько були, та й каже до їдного святого чоловіка:

      – Роби ти, – каже, – корабель, святий чоловіче, бо я хочу землю затопити!..

      От той чоловік і зачав робити корабель: теше стовпи, пилить дошки, – сказано, щоб усе до міри було. А чорт, як на збитки, прийде уночі та й усю його працю переробить не до міри: там надрубає, там надпилить, там переструже, так що ані способу разом поскладати. А чоловік бідний нічого й не знає: все теше та й теше, а тих і не зміряє…

      Аж Господь ізнов говорить до него:

      – Складай, праведниче, корабель! Взавтра потоп буде!

      Ото і кидає він тесати та пилити, зачинає складати… Але що візьме – усе не до міри: то тонке, а то коротке… Що тут робити у світі Божому? А взавтра потоп! Заламав він руки та й стоїть над дошками. А Бог йому і говорить з неба:

      – Не журися, чоловіче мій! Що довше, те стули, і буде коротке, а що коротке – натягни, то й буде довге, та кінчай живо корабель, бо узавтра потоп!

      Тілько скінчив він корабель, аж земля і зачала в морі потопати. Злітаються пташки, збігаються звірі, а той відбирає зі