Щоденник наркомана. Алістер Кроулі

Читать онлайн.
Название Щоденник наркомана
Автор произведения Алістер Кроулі
Жанр Контркультура
Серия Карта світу
Издательство Контркультура
Год выпуска 1922
isbn 978-966-03-8116-2



Скачать книгу

позаду мене вже стояла на ногах.

      – Так, так, – сказала вона млявим, та все ж збудженим голосом. – Це було б чудово. Страшенно дякую.

      Це були перші слова, які вона промовила цього вечора.

      – Так, так, – вступила Лу. – Я хочу проїхатися у світлі місяця.

      Наша невеличка компанія тиснулася у дверному проході. З одного боку темно-червоні потоки електричного світла, з іншого – бездоганна розкіш нашої супутниці.

      – О Ти! Ніжний проліску місячного сяйва, загублений у садах зірок! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!

      Далі події розвивалися з яскравою швидкістю, як уві сні. Ми були в гаражі – виїхали – їдемо вулицями – у готелі єгипетської дівчини – а потім…

      Розділ 3

      Фаетон

      Лу горнулася до мене, поки я тримався за кермо. Говорити не хотілося. Тремкий потік нашої пристрасті забрав нас із головою. Я забув, що ми в машині і що це машина Лама. Ми їхали як диявол у Нікуди. Тут мені в голову прийшла божевільна думка. Її підкинула моя «підсвідомість», невіддільне «я» мого єства. Далі знайомий об’єкт на дорозі нагадав мені, що я їду зовсім не в бік студії. Якась внутрішня сила, про яку я і не здогадувався, примусила мене подивитися у напрямку Кента. Я розтлумачував собі себе і вже знав, що буду робити. Ми прямували до Барлі Ґрандж, а потім, ех – божевільна повітряна прогулянка до Парижа під місячним сяйвом!

      Ця ідея викристалізувалася в моїй голові зовсім без мого втручання. У певному сенсі це було схоже на розв’язання рівняння з наступними вихідними умовами: по-перше, дещо божевільне ототожнення Лу з усіма її романтичними ідеями місячного сяйва; далі моя фізична схильність як пілота, і по-третє, традиційний зв’язок Парижа з екстравагантними розвагами й буянням любові.

      Я дуже добре усвідомлював тоді, що моє моральне та психічне чуття полетіли на якийсь час за борт. Та моє ставлення до цього було просте: «Прощавай, Йона!»

      Уперше в житті я був повністю собою, звільнений від усіх обмежень тіла, інтелекту та виховання, які зазвичай тримають нас у тому, що називають рамками здорового глузду.

      Пригадую, я, здається, запитував себе, чи не збожеволів, і відповідав собі: «Звичайно ж збожеволів, адже здоровий глузд – це компроміс. Саме здоровий глузд не дає тобі рухатись уперед».

      Було б досить тупо намагатися описати дорогу до Барлі Ґрандж. Вона тривала заледве півсекунди. Вона тривала незліченні віки.

      Усі можливі особисті сумніви були розвіяні незаперечними фактами. Ніколи у своєму житті я не кермував машиною краще, ніж тоді. Я вивів гідроплан з такою ж легкістю, як з портсигара дістають цигарку. Літак, немов орел, злетів у небо. Гудінню двигуна вишуканим відлунням підспівував м’який і спокійний голос Лу:

      – О Ти! Тремтячі груди ночі, що мерехтять місячним розарієм! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!

      Ми летіли у ранкову зорю. Я стрімко набрав висоту понад три тисячі. Я чув биття свого серця. Воно зливалося зі стукотом моторів.

      Я наповнив легені чистісіньким, незабрудненим повітрям. Це був той же кокаїн – тільки з інтервалом