Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

в кутику арабового рота; але його погляд був відсутній.

      – Додому, – повторив він.

      Це слово пролунало мов епілог.

      – У Штати, – додав араб-доглядач і сам одразу здивувався, чому він це зробив.

      Чоловік у хакі задивився в темряву турботи приятеля. Йому ніколи не було важко полюбити цього араба.

      – Прощайте, – неголосно мовив він, тоді швидко повернувся й вийшов у морок, що вже починав огортати вулички й подорож додому, що її довжина здавалась якоюсь невизначеною.

      – Побачимося за рік! – гукнув йому вслід з одвірка доглядач. Але чоловік у хакі так і не озирнувся. Араб дивився, як віддаляється його постать, перетинаючи під кутом вузеньку вуличку, і як його мало не збили з ніг стрімкі дрожки. Там сиділа якась огрядна арабка. Обличчя затінювала чорна мереживна чадра, що огортала її, мов саван. Мабуть, подумав араб, вона поспішала на якусь зустріч. Невдовзі він спустив з очей свого приятеля.

      Чоловік у хакі квапливо простував, немов був змушений це робити. Залишивши позаду місто, він перейшов околиці, поспіхом перетнув Тигр, але, наближаючись до руїн, уповільнив ходу, адже з кожним кроком зародкове передчуття набирало дедалі чіткіших і жахливіших обрисів.

      І все ж таки він мусив знати. Мусив приготуватися.

      Дерев’яна дошка, що слугувала мостиком через каламутний потік Хоср, зарипіла під його вагою. І ось він уже був там, стоячи на пагорбі, де колись сяяла на весь світ Ніневія з її п’ятнадцятьма ворітьми, осердя ассирійських орд, що завдавали всім жаху. Тепер це місто було засипане кривавим порохом своєї приреченості. Але тут і далі був він, повітря було просякнуте ним, тим Іншим, хто нищив йому сни.

      Чоловік у хакі скрадався руїнами. Храм Набу. Храм Іштар. Він відчував вібрації. Біля палацу Ашурбаніпала він зупинився, задивившись на вапнякову статую, що височіла in situ. Зазубрені крила й кігті на ступнях. Опуклий, випнутий, цибулеподібний пеніс і викривлений у звіриному вищирі рот. Демон Пазузу.

      Раптово чоловік у хакі осів.

      Він похилив голову.

      Він знав.

      Це наближається.

      Він дивився на куряву й видовжені тіні. Диск сонця почав уже зникати за обрієм, і був чутний невиразний гавкіт здичавілих псів, зграї яких блукали околицями міста. Він опустив рукави сорочки й застібнув їх на ґудзики, відчувши легенький подув прохолодного вітру. Той дув із південного заходу.

      Він квапливо рушив до Мосула, де його чекав поїзд, а серце в нього стислося від крижаного переконання, що невдовзі його почне переслідувати древній ворог, якого він ніколи не бачив ув обличчя.

      Але він знав його ім’я.

      Частина перша

      Початок

      Розділ перший

      Як короткий фатальний спалах від вибуху сонць, що лишає тьмяний слід в очах сліпого, початок того жахіття пройшов майже непомічено; у безумстві всього, що сталося потім, про нього, по суті, забули й ніяк не пов’язували із самим лихом. Важко про це судити.

      Будинок здавали в оренду. То була цегляна, повита плющем колоніальна будівля в