Таємнича пригода в Стайлзі. Аґата Крісті

Інґлторп повернулася до Івлін Говард дати інструкції щодо листів, а її чоловік звернувся до мене запопадливим голосом:

      – У вас військова спеціальність, містере Гастінґс?

      – Ні, до війни я працював у «Ллойдс».[2]

      – Повернетеся туди, коли все закінчиться?

      – Напевно. Або туди, або почну все з чистого аркуша.

      Мері Кавендіш нахилилася вперед:

      – А яку професію вибрали б ви, якби прислухалися до своїх схильностей?

      – Ну… усе відносно.

      – Жодного таємного хобі? – запитала вона. – Скажіть мені, до чого вас тягне? Кожного тягне, зазвичай до чогось безглуздого.

      – Ви сміятиметеся з мене.

      Вона всміхнулася.

      – Напевно.

      – Ну… Я завжди мав таємне бажання бути детективом!

      – Справді? У Скотленд-Ярді? Чи як Шерлок Холмс?

      – О, звісно, як Шерлок Холмс. Та якщо серйозно, це й справді манить мене. Якось у Бельгії я випадково зустрів одного чоловіка, знаменитого детектива, й він мене надихнув. Це – дивовижна людина. Любив казати, що суть роботи хорошого детектива – просто вибрати метод. На цьому й побудована моя система, хоча я просунувся набагато далі. Смішний такий чоловічок, дженджуристий, але надзвичайно розумний.

      – Я й сама люблю хороші детективні історії, – відзначила міс Говард. – Хоча тепер пишуть багато безглуздого. Злочинця виявляють в останньому розділі. Усі ошелешені. А в житті справжнього злочинця ви знатимете одразу.

      – Досить багато злочинів не розкрито, – сказав я.

      – Та я не про поліцію, а про тих, хто має до цього якийсь стосунок. Члени сім’ї. Їх не обманеш. Вони дізнаються.

      – То, – сказав я здивовано, – гадаєте, що якби ви були вплутані в якийсь злочин, скажімо, убивство, то змогли б визначити вбивцю?

      – Аякже. Довести адвокатам я, мабуть, не змогла б. Але впевнена, що сама б знала. Я б нюхом відчула, якби він наблизився до мене.

      – Можливо, це вона, – підказав я.

      – Можливо. Але вбивство – жорстокий злочин. Тому асоціюється з чоловіками.

      – Не в разі отруєння. – Дзвінкий голос місіс Кавендіш змусив мене здригнутися. – Учора доктор Бауерстайн сказав, що завдяки повному невігластву більшості лікарів у рідкісних отрутах, імовірно, про незліченні випадки отруєння взагалі не підозрюють.

      – Мері, яка моторошна тема розмови! – вигукнула місіс Інґлторп. – У мене аж мурашки по шкірі. От і Синтія!

      Дівчина у формі медичного волонтерського відділу легко бігла через моріжок.

      – Синтіє, ти сьогодні запізнилася. Містер Гастінґс – міс Синтія Мердок.

      Синтія Мердок була юним створінням, повним свіжості, життя та енергії. Вона зірвала з себе невеличкий кашкетик, і я замилувався хвилями її чудового розпущеного каштанового волосся й білизною руки, коли дівчина потягнулася за чаєм. Якби вона мала темні очі та вії, то була б прекрасною.

      Юнка плюхнулася на землю поряд із Джоном і, коли я передав їй тарілку з сандвічами,

2

Страхова компанія.