Нормативно-правове забезпечення інформаційної безпеки. Збірник лекцій. Вадим Гребенніков

її інтересів або інтересів інших осіб.

      Викладені положення Конституції та Кодексів України, в свою чергу, стали поштовхом до розробки всього пакета нормативно-правових актів, необхідних для ефективного забезпечення національної безпеки України в інформаційній та інших сферах її існування – зовнішньо- та внутрішньополітичній, державної безпеки, військовій та сфері безпеки державного кордону, економічній, соціальній, гуманітарній, науково-технологічній та екологічній.

      У січні 1997 року Верховна Рада України схвалила «Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України» (далі – Концепція). Цей документ нормативно закріпив загальні положення та принципи забезпечення національної безпеки України, національні інтереси і загрози національній безпеці, основні напрями державної політики національної безпеки, систему її забезпечення та повноваження основних суб'єктів цієї системи.

      У червні 2003 року був прийнятий закон України «Про основи національної безпеки України», згідно з яким Концепція втратила чинність та було нормативно закріплено компетенцію та функції усіх визначених законом суб'єктів забезпечення національної безпеки України в усіх сферах, зокрема в інформаційній.

      Цей Закон відповідно до п.17 першої частини статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, зокрема в інформаційній сфері.

      Згідно статті 3 Закону об'єктами національної безпеки є:

      – людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи;

      – суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

      – держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

      Згідно статті 4 Закону суб'єктами забезпечення національної безпеки є:

      – Президент України;

      – Верховна Рада України;

      – Кабінет Міністрів України;

      – Рада національної безпеки і оборони України;

      – міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

      – Національний банк України;

      – суди загальної юрисдикції;

      – прокуратура України;

      – місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;

      – Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;

      – громадяни України, об'єднання громадян.

      Згідно статті 7 Закону загрозами національній безпеці України в інформаційній сфері є:

      – прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної