Львів. Пані. Панянки (збірка). Уляна Дудок

зал, ходили на вистави «поплакати» тими святими сльозами, що не знищують, а звільняють і очищають душі. На сцені їй не треба було грати, бо лицедійство – справжнє лицедійство – це втілення на сцені чужої душі, що проростає в тобі, починаючи з репетицій. І тобі вже нема чого перейматися своїми жестами, мімікою, голосом – на цей час, поки йде вистава, ти інша людина, до кінця, до останньої репліки. Власне нещасливе життя додає правдивих фарб вигаданим героїням, опромінює таким шквалом почуттів, що іноді мусять перервати виставу і надавати ніжним глядачкам медичну допомогу. І їй, знесиленій, треба безліч разів виходити кланятись, високоповажна публіка шанує некороновану королеву театру! А Марія ніяк не могла налагодити особисте життя. Олексій Антонович спочатку й слухати не бажав про розлучення, потім запросив надто дорогу ціну. І не допомогло ні клопотання брата, ні інших поважних друзів-прихильників її таланту. Хлистов прислав лист Миколі Карповичу, яким розбив усі прагнення з’єднатися з коханою людиною вщент. Олексій писав: «Зв’язок ваш із моєю дружиною є факт, але цього недостатньо для офіційного розлучення. Чи визнаєте ви звинувачення мною дружини у незаконному зв’язку з вами? Прошу дати ствердну відповідь. Надіюсь, ви вчините як чесна людина і як колишній друг…»

      Марія не дочитала листа, знепритомніла. Коли прийшла до тями, побачила коло ліжка Миколу:

      – Кицюню, що сталося? Що могло тебе так знервувати в цьому злощасному листі? Треба радіти, нарешті пан Хлистов дав згоду на розлучення?

      – Дав згоду, але якою ціною! Невже ти не розумієш, що через його егоїзм ми не зможемо з тобою обвінчатися? Якби ж він мене навіть не кохав, як постійно стверджує всім, а хоча б поважав, то взяв би провину за розлучення на себе!

      – Яка нам з тобою різниця? Ти – моя дружина, ми живемо разом, працюємо разом. Ти станеш вільною, і ми обвінчаємось.

      – Ми не зможемо обвінчатися… ніколи, адвокат мені пояснив: якщо розлучення з провини жінки, то вона має право вінчатися тільки після семи років монастирського спокутування гріхів! Провести сім років без тебе, без театру? Ти розумієш, що для мене це означає передчасну смерть, – Марія розплакалася, вткнувшись у подушку.

      Розгніваний Садовський, наче лев у клітці, заметушився по кімнаті:

      – Який підступний мерзотник, ще має зухвальство нагадувати про колишню дружбу! Але виходу іншого немає, треба погодитися на його умови.

      – І що тоді буде?

      – Буде так само, як і зараз. Ти була, є і будеш моєю коханою дружиною. Хіба вінчання зберегло твій шлюб? Хіба кого утримував запис у паспорті?

      Миколин експромт-монолог ще довго заспокоював Марію, сум зменшився і заховався десь на самому денці серця. Сьомого жовтня 1887 року у Києві Святійший Синод затвердив розлучення Хлистова Олексія Антоновича з Марією Костянтинівною, у дівоцтві Адасовською. Власноруч написала про себе – «прелюбодіяла», бо жила і живе з чоловіком, якого кохає.

      Вийшла із сірої державної установи й прижмурила очі, осіннє сонце засліпило. Йшла парком, підкидала ногою